Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

Друга хвиля турецьких завойовників припала на кінець X ст. Турки захопили Багдад і принизили халіфа Аббасида до рівня правителя-маріонетки. Аббасиди залишалися халіфами до 1030-х років, проте грали здебільшого церемоніальну роль. Остаточний удар було нанесено у 1258 р. під час нападу монголів. За приблизними оцінками, сотні тисяч людей загинули. Бібліотеки міста були зруйновані. Подейкують, що води ріки Тигр місяцями залишалися каламутними від чорнил викинутих у ріку книжок. Золота доба Багдада остаточно залишилась позаду.

На думку Г’ю Кеннеді, дослідника культурних надбань Аббасидів, їхні найбільші успіхи пов’язані з двома чинниками. По-перше, вони ґрунтувалися на критичному аналізі класичних текстів і фінансовій підтримці багдадських дослідників і мислителів із різних сфер. По-друге, дослідники у Багдаді воліли самотужки впевнитись у справедливості античних теорій, наприклад про окружність землі. І тому вони самі порахували її. Вчені присвячували себе науковим дослідам, аби пересвідчитися у правдивості тверджень. Вони також кілька разів повторювали досліди. Кеннеді вважає, що не кожна епоха була настільки по-сучасному спрямованою на науку. У Багдаді не лише халіфи, а й приватні особи були зацікавлені підтримувати вільну думку. Заможні та впливові воліли підвищити власну значущість, фінансуючи роботу дослідників і бібліотекарів. Це було певною мірою причиною багатогранності та новаторства, що народжувались у дослідницьких колах. Новизна та життєздатність учень почали косніти з появою більш формальних теологічних шкіл у XI ст.

На думку дослідника Кая Йохрнберга, культурне середовище Багдада, космополітичне, бурхливе, сповнене життя та енергії, було породжене тим, що межі не визначала одна-єдина визнана релігія. За Йохрнбергом, цей толерантний і відкритий до зовнішнього впливу світ не жив винятково завдяки надбанням пізньої Античності — він створював унікальну й незалежну ісламську гуманістичну культуру. Дійсно, за словами одного з сучасників, Багдад був містом, «де демонструвалися досягнення науки та мистецтва, куди приходили у пошуках мудрості, так, як шукають загублених верблюдів, де з’являлися судження та смаки, за якими спостерігав увесь світ».

Згідно з твердженням Джонатана Лайонса, завдяки державі Аббасидів відбувся надзвичайно цінний взаємообмін інтелектуальними здобутками між культурами, відокремленими до того часу одна від одної. Через політичні розбіжності культурні надбання впродовж століть навмисне утримувалися порізно. Духовна спадщина Греції та Александрії об’єдналася з мудрістю древніх шумерів, персів та індійців.

Напевно, найяскравіший приклад прагнення арабів до знань та їхнє шанування чужоземних звичаїв знаходимо у мандрівника і письменника Ахмада аль-Мукаддасі. У 985 р. він написав працю, присвячену різним частинам ісламського світу. В ній він виявляє свою допитливість, відкритість та прагнення до безумовної істини.

«Ця наша книжка поділена на три частини: по-перше, це те, у чому я пересвідчився сам; по-друге, те, що я чув від людей, що заслуговують на довіру; по-третє, те, що я знайшов у книжках відповідної тематики. Жодна королівська бібліотека не залишилася не переритою мною вздовж і впоперек, письмові джерела жодного ордену не були не досліджені мною досконально, і не було такого народу, з думками якого я не ознайомився б, не було жодної групи аскетів, із ким я не провів би часу, і ніде не знайдеться проповідників, у зборах яких я не брав би участі. Отже, я досяг як непохитної основи своїх знань, так і того, чого міг тільки прагнути».

Хоча монголи знищили бібліотеки, духовна спадщина Багдада продовжила свій шлях в Іспанії та Південній Італії. Християни почали перекладати латиною праці, перекладені арабами. Герард Кремонський (1114—1187) переклав праці аль-Фарабі, Аристотеля та Авіценни, а також «Альмагест» Птолемея. Тома Аквінський читав аль-Фарабі, Авіценну та Аверроеса. Християн почав також цікавити власний доробок мусульман, особливо з медицини і філософії. Школа у Салерно визнавала працю Аль-Маджусі з хірургії в XI ст. Тексти Аль-Захраві та Аль-Разі, присвячені хірургії, використовувались у медичній школі міста Монпельє до 1557 р.

Не одна революція у природничих науках, понад тисячу років по тому, отримала імпульс арабської неупередженості та допитливості. Хоча велич Багдада у новому тисячолітті потьмяніла, арабські купці продовжували поширювати ідеї світом. Не дивно, що Аладдін (історію про якого було включено до європейської версії збірки «Тисяча і одна ніч» дещо згодом) був родом із Китаю, хоча мандрував Північною Африкою. Аббасидів, що оповідали про чарівну лампу Аладдіна, в Китаї називали «чорно-одягненими», оскільки колір Аббасидів був чорний. Численні дипломати Аббасидів були в Китаї під час правління династії Тан. Коли династію Тан заступила династія Сун, мирні стосунки арабів із китайцями продовжилися, араби посідали чільне місце серед інших іноземних торговців у Китаї. До арабських купців ставилися з надзвичайною пошаною у найвизначнішому торговому місті свого часу, місті Ханчжоу.

Недостойного можуть нагородити або залишити без нагороди. Якщо його нагороджують, зневажають вимоги звичайної людської природи. Невинного можуть покарати або залишити без покарання. Якщо його карають, переходять межі справедливості. Коли зневажаєш вимоги звичайної людської природи, не втрачаєш благородства; коли переходиш межі справедливості, приєднуєшся до когорти тиранів. Тому можемо переходити межі звичайної людської природи, проте межі справедливості переходити не варто.

Серед хвилястих гір і пишних долин