Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман
Ось буденний, але показовий приклад такого подразника: уявіть, що хтось говорить, коли ми засинаємо. Слова поступово розчиняються, хоча вуха досі вловлюють звуки. Куди ж потрапляють слова, які ми чуємо уві сні?
Спочатку поглянемо, як сублімінальний образ представлено в мозку. Припустімо, що сенсорна інформація у вигляді світла потрапляє на сітківку, перетворюється на електричну та хімічну активність, що через аксони рухається в таламус — безпосередній центр мозку. Звідти електрична активність переходить у первинну зорову кору, розташовану в задній частині мозку, біля потилиці. Отож через 170 мілісекунд після потрапляння стимулу на сітківку в зоровій корі мозку відбувається сплеск активності. Затримка пов’язана не тільки з часом проходження імпульсу, а й зі структурою регіону мозку, який кодує стимул. Наш мозок буквально живе в минулому.
Активація зорової кори фіксує властивості стимулу (колір, яскравість, рух) настільки точно, що в лабораторії можливо реконструювати зображення зі схеми активності мозку. Найбільше вражає, що це відбувається, навіть якщо картинка не потрапляє у свідомість. Інакше кажучи, зображення певний час зберігається в мозку, хоча той не створює свідомий психічний відбиток картинки. За допомогою відповідних технологій її можна реконструювати і спроектувати. Отже, сьогодні ми можемо буквально побачити несвідоме.
Бурхливий потік мозкової активності поза свідомістю нічим не відрізняється від процесів, зумовлених привілейованим стимулом, який таки потрапляє в наратив свідомості. Цей цікавий феномен уособлює слід несвідомого церебрального регулювання, який окреслив Фройд. Проте і терміни, і наші відчуття кажуть, що несвідоме й свідоме суттєво відрізняються. Як мозок відмежовує один процес від іншого?
Спосіб розв’язання цієї проблеми дуже нагадує принцип поширення пожежі чи появи вірусного твіту. Більшість повідомлень циркулюють в обмежених колах, як і окремі пожежі розгоряються на невеликих ділянках лісу. Але час від часу через характеристики об’єкта (інтенсивність вогню або зміст твіту) чи навколишні обставини (вологість ґрунту або час доби) пожежа й твіт захоплюють усю мережу. Вони масово поширюються й за достатньої експансії починають живити самих себе. Отже, стають вірусними й неконтрольованими.
Коли інтенсивність реакції нейронів на стимул перевищує певний поріг, через 300 мілісекунд після появи цього стимулу виникає другий сплеск церебральної активності. Він не обмежується областями, пов’язаними із сенсорною природою подразника (зорова кора для зображення, слухова — для звуку), а, наче пожежа, захоплює весь мозок.
Якщо другий потужний сплеск охоплює майже весь мозок, стимул потрапляє у свідомість. В іншому разі ні. Церебральна активність залишає слід — своєрідний електронний підпис свідомості, який дозволяє визначити, чи людина притомна, дістати доступ до її суб’єктності й дізнатися, про що вона думає.
Сплеск мозкової активності, притаманний тільки свідомим процесам, має такі ознаки:
1. УСЕОХОПНІСТЬ. Стан інтенсивної церебральної активності поширюється й розподіляється по всьому мозку.
2. СИНХРОНІЗОВАНІСТЬ ТА УЗГОДЖЕНІСТЬ. Мозок складається з різних модулів, які виконують специфічні завдання. Коли стимул досягає свідомості, усі вони синхронізуються.
3. ОПОСЕРЕДКОВАНІСТЬ. Як мозку вдається досягти загальної злагодженої активності модулів, які зазвичай працюють окремо? Хто цим займається? Відповідь знову потребує аналогії із соціальними мережами. Що робить інформацію вірусною? В інтернеті існують хаби, або центри трафіку, які виконують функцію велетенських розповсюдників інформації. Наприклад, якщо «Ґуґл» надає пошуковий пріоритет якимось даним, вони поширюються активніше.
У мозку таку роль виконують як мінімум три структури:
а) лобова частка, яка працює за принципом диспетчерської вежі;
б) тім’яна частка, що забезпечує динамічні зміни сполучення між різними модулями мозку, тобто виконує функції залізничних стрілок, завдяки яким поїзд переходить з однієї колії на іншу;
в) таламус, який перебуває в центрі мозку, під’єднаний до кожної частини кори й відповідає за їх сполучення. Пригнічення таламуса сильно розладжує трафік у мережі мозку (немовби «Ґуґл» раптом перестав працювати), різні модулі церебральної кори не можуть синхронізуватися — і свідомість гасне.
4. КОМПЛЕКСНІСТЬ. Лобова кора, тім’яна кора й таламус дозволяють різним мозковим центрам діяти узгоджено. Але який рівень синхронізованості дій потрібен для ефективної діяльності? Якби мозок працював зовсім неорганізовано, потік та рух інформації між різними модулями припинився б. Натомість за абсолютної узгодженості зникли б чини й ієрархія, не з’явилися б спеціалізовані модулі й відділи. На двох екстремумах активності мозку — за тотального порядку й тотального хаосу — свідомість зникає.
Звідси випливає, що синхронізація має відбуватися на середньому рівні складності й внутрішньої будови. Глибше зрозуміти це допоможе аналогія з музичною імпровізацією: геть неорганізований ансамбль продукує звичайний шум, а одноманітна гра з однаковими партіями для всіх інструментів нівелює багатство композиції. Найцікавіше відбувається на проміжному етапі між двома діаметрально протилежними станами, коли різні інструменти звучать злагоджено, але мають певну свободу. Зі свідомістю так само.
Читаючи думки
У липні 2005 року жінка постраждала в автокатастрофі, після якої впала в кому. Лікарі виконали стандартні процедури, зокрема хірургічне втручання, щоб знизити в мозку тиск, спричинений численними крововиливами, але жодних ознак того, що постраждала приходить до тями, не було. Відтоді минули тижні й місяці, жінка спонтанно розплющувала очі, у неї чергувалися періоди сну й активності та працювали окремі рефлекси. Але не було жодних ознак довільних реакцій. Усі симптоми вказували на вегетативний стан. Хіба можливо, що, незважаючи на клінічні прояви, пацієнтка жила багатим внутрішнім життям, яке не поступалося життю цілком свідомої людини? Як дізнатися про це? Як дослідити психічне життя іншої людини, якщо вона не може говорити?
Загалом психічний стан інших людей (щастя, жагу, нудьгу, втому, ностальгію) можна визначити за їхніми мімікою та мовленням. Мова дозволяє нам часом примітивно, а часом трохи успішніше ділитися особистими переживаннями, бажаннями, любов’ю, болем, особливими спогадами чи óбразами. Але коли людина не здатна екстерналізувати психічний світ, наприклад уві сні, вона замкнута в самій собі. Пацієнти у вегетативному стані не можуть виражати власні думки в зовнішньому світі, тому раніше вважали, що свідомості в них немає. Але все змінилося. У пригоді стали перелічені вище властивості свідомої діяльності, які дозволяють об’єктивно визначити, чи є в людини ознаки свідомості. Вони знаряддя для зчитування й розшифрування психічного стану іншого, діяльності, що здається доречною, коли це єдиний можливий спосіб, як у випадку пацієнтів у вегетативному стані[48].
Спостерігаючи за уявою
Приблизно через сім місяців після аварії, через яку жінка опинилася у вегетативному стані, лікарі за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії провели дослідження. Чи можна з мозкової активності зрозуміти, про що вона думає? Реакція мозку на почуті фрази була такою ж, як
