Аналітична історія України - Олександр Боргардт

До 1930 року, як розказували місцеві люди, ҐПУ, пізніше НКВД, явно копали глибокі ями, скидали трупи туди і прикривали грубо землею. В пізніших часах на тих самих місцях, але вже не так глибоко, закопували трупи нормально померлих людей. Звичайно, верхні гроби були дуже плиткі, а нижні – дуже глибокі.

Населення говорило, що в той спосіб більшовики закопали на цвинтарі декілька тисяч людей.

Але то були для совєцької каральної машини часи, так би мовити, патріархальні. Пізніших закопували вже де прийдеться – життя примушувало, то були вже свіжі, масштабніші жертви нелюдського московського режиму.

Розкопувані могили були, як про те свідчили й документи й вигляд трупів, з років 1937 і 1938, а поодинокі гроби були молодші, бо з років 1939 чи навіть 1940.

Система закопування жертв була різна. Часами розкопували могилу і находили в ній кілька трупів. Під ними дальше земля. Коли копали глибше, під тими кількома трупами находили масу трупів. Початково важко було вияснити, чому це так більшовики робили. В ході часу і це вияснилось. НКВД заставляло в’язнів копати глибокі ями, скидати до них постріляних людей і їх закопувати. Коли робота наближалася до кінця, тоді стріляли і тих, що копали ями, скидали в них трупів і їх присипували землею та згладжували сліди своєї роботи. За таким виясненням промовляло те, що трупи в могили клали менше – більше рядами, щоби більше їх в ямі вмістилось, на них скидали їх речі, клунки, одяги, коли трупи були голі, й у всіх руки були пов’язані шнурами взад, а трупи наверху були всі в одягах і з незв’язаними руками.

Але, перед розстрілом людину треба заарештувати, та якийсь час тримати в тюрмі, бо арештовувати, зганяти разом та розстрілювати, – на це й у більшовиків було замало сил. Із матеріалів німецької урядової комісії можна дещо довідатися й про тюремний режим колишнього концтабору народів, – Союза Совєтскіх Соціалістічєскіх Рєспублік.

У днях 10, 11 і 12 липня 1943 року комісія провела допити таких в’язнів, які сиділи в цих тюрмах за більшовиків. З тих допитів виходив такий образ: за більшовиків усі камери були до тої міри переповнені в’язнями, що не те, що не було де сісти, в них навіть стояти було важко. Комісія допитувала про режим в’язнів різних років за більшовиків і довідалась, що таке переповнення було майже постійне. Харчування в різні часи було різне, але голоду не було. Так видно було, що харчування було більш-менш таке, як і по інших тюрмах у світі.

Але, таке щось, як оте переповнення, можна було списати на «врємєнниє трудності», пов’язані з різким підвищенням кількості «врагов народа». Однак, були речі й дещо цікавіші, як от наприклад:

Комісія довідалась, що в міській тюрмі було кілька камер з бетоновими ліжками, в які напускали більшовики води і в тій воді тримали в’язнів, від яких хотіли щось довідатися чи вимусити з них зізнання. Вода була холодна, ліжко під водою, і в’язня залишали жити там тижнями.

В одній з камер не було нічого іншого, тільки бетоновий стовп яких 25 сантиметрів у квадраті. Двері були щільні, вікна високо. В ту камеру заводили в’язня і напускали в неі воду. Людина, щоб не втопитись, мусила стояти тільки на тому стовпі у воді.

Такі камери лежали в партеровій частині тюрми. Їх звали камерами смертників. Навпроти них лежали камери, звідки виводили людей на розстріл.

Від нього ж довідуємося й цікавих відомостей щодо особистого складу НКВД, бо тут, здається – бувало, брехали не тільки більшовики, а часом грішили в цьому й чимало з антибільшовиків; у першу чергу, щодо його національного складу.

З усього, що мені доводилось чути, бачити і читати з актів, виходило, що в обласному НКВД у Вінниці не було на вищих постах українців. Зате їх мало бути багато на найнижчих постах і головне серед усякого роду виконавців енкаведистських діл. Секретарками в НКВД працювали і жидівки, хоч жиди були в меншості.

Установлення істини щодо такого важливого питання – і було метою цієї, створеної у Вінниці німецької урядової комісії, на яку працював і цитований нами автор, українець Михайло Селешко.

Комісія між іншим збирала й дані про особовий склад, вищий і нижчий, цілого НКВД у Вінниці. З того виходило, що між начальниками і комісарами НКВД було менше жидів, як москалів. То не зовсім підходило під смак поліції, бо вона мала інструкції дістати в руки матеріал про працю НКВД і роль жидів у ньому. Так само не до смаку поліції було й те, що між викопаними трупами ідентифіковано посередньо кілька жидів. Ремствував на те і кримінальний радник Клясс, але фактів годі було змінити. Усім членам комісії заборонено було про те говорити, щоб хто-небудь посторонній не довідався про цей факт. Німецька теза була, що цілий більшовизм – це жидівська робота, і ту тезу треба було доказати. А у Вінниці таких доказів було мало.

Тут так і пригадується оте, знаменне, сталінське: «Что ж, єслі факти протів нас – тєм хужє для фактов!»

* * *

Але, ми тут наближаємося, нарешті, до понад цікавого питання про тодішні взаємовідносини національно свідомих українців з німцями Третього райху; як їх тоді називали одні й другі від отого колишнього пакту Молотова-Ріббентропа (яка ж зворушлива єдність, тільки подумати!): «украінскіє націоналісти» – «украініше націоналістен». Це варто буде з’ясувати не з огляду на більшовиків, які завжди достеменно знали де брешуть, а радше заради тих недоумків, які їм і досі вірять.

Загалом, справа виглядала так:

За більшовиків було злощасне слово «ворог народу», а за німців «украінский націоналіст». Більшовики не щадили «ворогів народу», а німці, може дещо в слабшій мірі, не щадили «українських націоналістів».

(теж там)

А деякі цікаві подробиці цього відношення, яких автор дізнався, так би мовити, з першоджерела, – були не менш визначальні:

Одного разу я розмовляв з комісаром Реедером про німецькі розстріли українців і про своєрідне протегування комуністів. А було це з приводу відступу німецьких армій на лінію Дніпра. Я його прямо питав, чому німці не використовують для паралізування московського комунізму український національний рух? Реедер мені прямо сказав, що є така інструкція Націонал-Соціалістичної партїї, яка каже, що комунізм – це вже розбита і тому нешкідлива сила, а український націоналізм – це свіжа, нова для місцевого населення ідея. Тому