Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем - Марк Менсон

І будьмо відвертими. Якби вам потрібно було зібрати всіх людей, які мають якісь психічні розлади, борються з депресією або суїцидальними думками, яких зневажають або принижують, які пережили трагедію або смерть близької людини, які вижили після тяжких хвороб або нещасних випадків, або травм, — якби вам потрібно було зібрати всіх цих людей і помістити їх в одну кімнату… то вам, мабуть, довелося б запхати туди всіх людей на світі. Бо ніхто ще не пройшов дорогою життя так, щоб не отримати кілька глибоких рубців.

Звичайно, деяким людям на долю випадають тяжчі випробування, ніж іншим. А дехто стає жертвою жахливих обставин. І ці люди можуть мучитися і тривожитися, але оцінка їхньої ситуації — повністю їхня відповідальність.

«Елегантні жертви»

Через хибне уявлення про відповідальність і провину люди вважають, що можуть перекладати відповідальність за розв’язання їхніх проблем на інших людей. Звинувачуючи когось і знімаючи із себе відповідальність, люди переживають емоційний кайф і відчувають власну моральну правоту.

На жаль, один із побічних ефектів інтернету й соцмереж полягає в тому, що завдяки їм у наші дні стало дуже легко спихнути відповідальність за навіть найдрібніші порушення на якусь групу людей або окрему людину. Великої популярності набула гра «публічне звинувачення/осуд»; дехто навіть вважає, що це «круто» таким займатися. Коли хтось публічно ділиться інформацією про «несправедливість», то привертає багато уваги й емоцій. І ця увага стає справжньою нагородою для тих, хто здатен постійно почуватися жертвою і викликати до себе співчуття.

«Елегантні жертви» тепер у моді і серед правих, і серед лівих, і серед багатих, і серед бідних. Мабуть, уперше в історії людства всі демографічні групи почуваються несправедливими жертвами — і то одночасно. І всі вони відчувають емоційний кайф від власної моральної правоти.

Нині будь-хто, кого образило будь-що — чи то факт, що книжку про расизм змушують читати під час університетського курсу, чи то факт, що на місцевому ринку заборонили продавати новорічні ялинки, чи то підвищення податків на піввідеотка, — може відчути, що його утискають, що він має право обурюватися й привертати до себе увагу.

У медіа такі реакції схвалюються й увічнюються. Бо це, зрештою, добре для бізнесу. Автор популярних книжок і медіа-критик Раян Голідей[2] називає це «порнографією обурення»: замість розповідати реальні історії й зосереджуватися на серйозних проблемах медіа значно легше (і вигідніше) знайти щось помірно образливе й розказати про це широкій публіці, викликати обурення, а потім розказати про це обурення населенню так, щоб обурити вже іншу його частину. І так луна обурень і лайна перескакує, як м’ячик у настільному тенісі, від однієї уявної «сторони» до другої, відволікаючи всіх від реальних соціальних проблем. Недивно, що наше суспільство політично поляризоване як ніколи раніше.

Найбільша проблема в тому, що «елегантні жертви» відволікають увагу від справжніх жертв. Як той хлопчик, який кричав: «Вовк!».

Що більше людей проголошує себе жертвами найменших порушень, то важче зрозуміти, хто ж, урешті-решт, справжня жертва.

Люди потрапляють у залежність від постійного відчуття образи, бо воно дає їм емоційний кайф. А бути правим і морально вивищуватися так приємно. Політичний карикатурист Тім Крейдер написав на шпальтах «Нью-Йорк таймс»: «Обурення — серед тих багатьох речей, які нам подобаються, але які з часом роз’їдають нас ізсередини. І воно підступніше за багато які гріхи, бо ми навіть не усвідомлюємо, що обурення дарує нам насолоду».

Але ми живемо в демократичному й вільному суспільстві й мусимо іноді стикатися з поглядами й людьми, які нам не подобаються. Це всього лише ціна, яку ми мусимо платити; хтось навіть сказав би, що в цьому сутність нашої системи. Утім, здається, люди дедалі більше забувають про це.

Ми маємо ретельніше обирати, у які битви вступати, і разом із тим намагатися віднайти хоч трошки емпатії до нашого так званого супротивника. Маємо ставитися до новин і медіа зі здоровою часткою скептицизму, аби світ не поставав для нас у чорно-білих тонах. Надавати пріоритет таким цінностям, як чесність, прозорість, сумнів перед іншими цінностями: відчуттям власної правоти, особистим комфортом, помстою. «Демократичні» цінності складніше плекати в постійному шумі мережевого світу. Але попри все ми маємо взяти на себе відповідальність ставити їх на перше місце. Від цього може залежати стабільність нашої політичної системи.

Немає ніякого «як»

Багато хто, прочитавши все це, запитає: «Ну гаразд, але як? Я розумію, що мої цінності — лайно, що я уникаю відповідальності за всі свої проблеми. Розумію, що я — малий “особливий” гівнюк, який вважає, що світ має крутитися навколо нього і перейматися його найменшими траблами. Але як мені змінитися?».

А я на це відповім, прибравши подобу мудрого Йоди: «Або ви це робите, або ні. Немає ніякого “як”».

Ви вже обираєте, щомиті щодня, чим вам перейматися. Тому змінитися так само легко, як і обрати перейматися чимось іншим.

Це справді так от просто. Але не легко.

Не легко, бо спочатку ви почуватиметеся як лузер, як ошуканий дурень. Ви будете нервуватися. Поводитися як божевільний. Можливо, будете зриватися на дружині або на друзях, або на власному батькові. Буде купа побічних ефектів від зміни цінностей, від зміни того, за що ви переймаєтеся. Але цих ефектів не уникнути.

Це просто, але дуже-дуже важко.

Ось вам деякі побічні ефекти. Ви почуватиметеся невпевнено, це я вам гарантую. «Мені реально від цього відмовлятися? Це буде правильно?». Коли людина відмовляється від цінностей, яких дотримувалася роками, то почувається дезорієнтованою; їй здається, що вона більше не зможе відділити хороше від поганого. Це важко, але це нормально.

Потім ви почуватиметеся, наче щось втратили. Півжиття ви оцінювали себе згідно зі старою цінністю, тому коли ви змінюєте пріоритети й стратегію, починаєте поводитися по-іншому, перестаєте відповідати старій-добрій позиції, то почуваєтеся обдуреним, почуваєтеся ніким. Це теж нормально і теж неприємно.

А ще вам доведеться вистояти під шквалом неприйняття. Багато які стосунки у вашому житті спираються на цінності, яких ви дотримуєтеся, тому коли ви зміните цінності — наприклад, вирішите, що навчання важливіше за тусовки, що шлюб і родина важливіші за безладний секс, що праця над тим, у що вірите, важливіша за гроші, — ця зміна змінить ваші стосунки з іншими, багато які доведеться просто розірвати. Це теж нормально, і це теж буде неприємно.

Це болючі, але невідворотні побічні ефекти від вибору перейматися іншими речами, речами важливішими, які більше вартують ваших нервів. Коли ви переглядатимете власні цінності, то наштовхнетеся на