Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

Гарантії незалежності і недоторканності суддів передбачено не тільки в нормах Конституції України, айв інших законах України. До них належать закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Кримінальний кодекс України.

Стаття 127.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

Правосуддя є однією із функцій судової влади. У частині 1 коментованої статті визначено коло суб’єктів, яких може бути залучено до її виконання. Зокрема, основним суб’єктом, на якого покладається обов’язок здійснення правосуддя, є професійний суддя. У цій статті акцентується на «професійній» формі виконання службових обов’язків із здійснення правосуддя, що передбачає особливі вимоги до освіти, досвіду та інших професійно важливих характеристик цього суб’єкта. Як зазначено в тлумачному словнику української мови, професіоналізм — це оволодіння основами і глибинами якої-небудь професії (Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. — С. 62). Отже, поняття «професійний суддя» акумулює якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких різносторонніх знань, умінь, професійних суддівських навиків, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відображає ступінь самоорганізації особи, рівень її професійної діяльності, забезпечує ефективність судової системи та сприяє зростанню її авторитету. Рівень професіоналізму суддів залежить від внутрішніх чинників, детермінованих специфікою суддівської професії, і зовнішніх чинників, спричинених політичними, економічними, соціальними та культурними умовами розвитку суспільства.

Вимоги, що ставляться до професіоналізму суддів, сьогодні більш високі, ніж раніше. Це обумовлюється зміною: а) умов функціонування судів (наприклад, унаслідок законодавчого прогресу) , б) змісту суспільної ролі суду, в) розуміння природи правозастосовної функції суду. Разом із тим професіоналізм сучасних суддів акумулює в собі суперечливі і неусталені моральні цінності, перебуває на конвенційному рівні свого формування та розвитку, супроводжуваному порушенням професійних норм і цінностей та деформаціями (корупція, бюрократизм тощо). Саме тому в інтересах судової системи, суспільства, держави в цілому щоб відбір кандидатів на посади суддів та оцінка відповідності судді займаній посаді здійснювались за єдиним критерієм — рівнем їх професіоналізму.

Крім професійних суддів, до здійснення правосуддя можуть залучатися також народні засідателі і присяжні, але «у визначених законом випадках». Це положення означає, по-перше, що коло суб’єктів, яким може бути надано право здійснювати одну із функцій судової влади — правосуддя, може бути розширене за рахунок народних засідателів і присяжних; по-друге, це повноваження скоріше є винятком, ніж постійною формою діяльності зазначених осіб, оскільки відсутня вказівка на їх професійний характер. Тобто для народних засідателів і присяжних відправлення правосуддя не є основною професійною діяльністю, звідси — відсутність особливих вимог щодо необхідної кваліфікації цих осіб; по-третє, ці особи залучаються до виконання функцій з відправлення правосуддя у виключних випадках — визначених законом. Отже, окреслення процесуальних та організаційних питань забезпечення участі народних засідателів і присяжних у здійсненні однієї з функцій судової влади є обов’язком законодавця. Зокрема, законом мають бути визначені порядок добору та залучення в судовий процес народних засідателів і присяжних, обсяг їх повноважень, випадки їх обов’язкового залучення до процедури відправлення правосуддя.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» народні засідателі вирішують справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя. Під час розгляду і вирішення справ вони користуються повноваженнями судді, виконуючи такі обов’язки: а) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; б) дотримуватися правил суддівської етики; в) виявляти повагу до учасників процесу; г) додержуватися присяги судді; ґ) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання тощо. На народних засідателів поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя. Залучення народних засідателів можливе лише в цивільний і кримінальний процес і виключно в розгляд справи по суті (перша інстанція). Процесуальний закон встановлює випадки, в яких народні засідателі можуть бути залучені до процедури відправлення правосуддя. Так, зокрема, в кримінальний процес можуть бути залучені народні засідателі при розгляді справ про злочини, за які законом передбачено призначення покарання у виді довічного позбавлення волі (ч. 3 ст. 17 КПК України). У цивільний процес залучаються народні засідателі при розгляді справ щодо: а) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною і поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; б) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; в) усиновлення; г) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; ґ) обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу (ч. 4 ст. 234 ЦПК України).

Інститут присяжних для національної судової системи є новим. Тому перед законодавцем постає досить складне завдання — нормативно забезпечити організацію роботи суду присяжних. Її підґрунтям може бути загальновизнаний світовий підхід до статусу і повноважень присяжних, але, звичайно, повинні бути враховані національні традиції, досягнення вітчизняної науки в царині процесуального і матеріального права, український менталітет, рівень правосвідомості суспільства і соціально-економічного розвитку держави в цілому. Перевага суду присяжних полягає в більшій колегіальності, незалежності, демократизмі, посиленні змагальності процесу, гласності судового розгляду.

Частину 2 ст. 127 Конституції України присвячено вимогам несумісності посади судді з іншими видами діяльності. В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2) зазначається, що поряд зі службовою суддя може вільно займатися різноманітними видами діяльності, зокрема й тими, що виражають його права як громадянина. Проте ця свобода може (і повинна) бути обмежена тією мірою, в якій ці додаткові види