Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

Аль-Мансур ніколи не притримувався аж надто пуританських поглядів. Його ідеєю було поширити у місті звичаї різних культур, пришвидшивши у такий спосіб розвиток торгівлі. Наприклад, у 770 р. група індійських учених привезла до Багдада математичні та астрономічні тексти. За наказом аль-Мансура вони були перекладені з санскриту арабською. Вважається, що це були уривки з праці «Сіддханта», написаної у VII ст. математиком і астрономом Брахмагуптою. Вона містила корпус тогочасних індійських знань про планети, зірки та математику. Араби перейняли астрономічні таблиці персів та індійців, вони назвали їх зіджі. Як основу для розрахунків таблиць, наведених у «Сіддханті» індійці використовували таку винайдену ними функцію, як синус. Араби захопилися тригонометричними функціями і вигадали власні. На початок IX ст. вони користувалися шістьма функціями: синус, косинус, тангенс, котангенс, секанс і косеканс.

У Багдаді панувала свобода віросповідання, що приваблювало до міста мислителів, чи то християн, чи то євреїв, чи то зороастрійців, чи то вільнодумних мусульман. Мусульмани поважали Біблію християн і Тору євреїв, адже в них була висловлена така саме ідея про Бога, як і у Корані. Мусульмани називали християн, євреїв і зороастрійців «народами Писання» і не намагалися обертати їх у свою віру, принаймні доти, доки ті сплачували всі належні податки. Їх називали зіммі. Інституція зіммі охороняла релігійні меншини. За винятком деяких обмежень, пов’язаних із наданням робочих місць у системі державної служби й у лавах армії, становище меншин нічим не відрізнялося від ставлення до арабів. Так, наприклад, у IX ст. цих обмежень і зовсім не дотримувалися. Халіфи тримали на службі у своїх палацах зороастрійських та іудейських астрологів і лікарів-християн. Християни, іудеї, зороастрійці та мусульмани активно обмінювалися думками. Такий діалог сприяв народженню атмосфери толерантності.

Особливо мирним, на думку Беннісон, було життя євреїв. Останні належали до тієї самої семітської мовної родини, що й араби, і однаково визнавали Авраама (Ібрагіма) родоначальником свого народу. Також певні іудейські та ісламські ритуали й учення схожі між собою.

На мультикультуралізм Аббасидів особливим чином вплинуло рабовласництво. Оскільки у мусульман не було звернення до рабства, рабами ставали люди інших віросповідань: їх купували у бідних родин або здобували під час воєн. Як військові трофеї часто привозили наложниць з Ефіопії, Північної Африки, Країни Басків, з Кавказу та Індії. Таким ганебно нелюдяним шляхом Багдад поступово став справжньою плавильною піччю народів. Через своїх матерів діти вчилися сприймати як норму книжки різних культур і всотування останніх.

Розквіт Багдада тривав за часів десятилітнього правління аль-Махді, сина аль-Мансура. Місто приваблювало іммігрантів звідусіль: з Аравії, Персії, Афганістану та Іспанії. За часів аль-Махді життя в імперії було мирним і безпечним. Аль-Махді був суворим до тих мусульман, яких він уважав єретиками. Разом із тим він намагався звести мости у стосунках із шиїтами та бути толерантним до «народів Писання». Надзвичайним поворотним моментом було знайомство з несторіанами. Представники християнської секти несторіан були вигнані за межі Візантії як єретики. Анафему сектантам проголосили через те, що вони вважали Ісуса звичайною людиною. Несторіани, сирійські яковити та представники інших християнських сект втікали від жорсткої релігійної ортодоксії Константинополя.

Але халіф, шанувальник музики, поезії та вина, запросив несторіанського патріарха Тимофія до Багдада взяти участь у філософських дискусіях. Аль-Махді зацікавився Тимофієм, тому що той палко висловлювався на користь просвіти й добре розумівся на філософії Аристотеля. У Багдаді на Тимофія та решту несторіан чекала тепла зустріч. Близько 781 р. Тимофій (779—823) прибув до Багдада з древнього християнського центру Персії провінції Адіабени. Дискусія між аль-Махді та Тимофієм тривала два дні. Під час розмови у палаці халіф поводився з ним шанобливо і виявив неабияку обізнаність як у християнській, так і у магометанській теології. Дискусія привела до того, що прийняття мусульманської віри в халіфаті було визнано не обов’язковим. Також аль-Махді наказав обкладати «народи Писання» таким самим податком, як і мусульман.

Саме під час перебування Тимофія у Багдаді розпочався діалог між мусульманами та християнами. Несторіани були вдячні за довіру. Найбільшим внеском азійської церкви в історію думки людства було те, що вони довірили арабам для перекладу грецькі та латинські тексти. Прекрасними дарами були, зокрема, праці Аристотеля та Галена. Це сталося тоді, коли класичні джерела в Європі були вже майже забуті. Проте араби ретельно їх зберегли. Ці тексти було віднайдено в Європі лише за доби Ренесансу.

У Багдаді розуміли важливість нових інтелектуальних віянь. Багдадські Аббасиди керувалися висловом, вкладеним в уста пророка Мухаммеда: «Чорнило вченого святіше за кров мученика». Хто зна, належав цей вислів насправді Мухаммедові чи ні, але важливим було те, що за правління династії Аббасидів освіченість цінувалася настільки, що для її обґрунтування навіть шукали благословення пророка.

Ставлення до нових знань було зовсім не таким, як в тогочасній Європі. Араби користувалися революційним вимірювальним приладом — покращеною моделлю приладу греків Александрії, — який називали астролябією. Диск, що обертався, показував орбіти найважливіших зірок і Сонця. На зворотному боці диска була стрілка, за допомогою якої можна було вимірювати висоту небесних тіл над горизонтом. Відомо, що у 801 р. халіф Гарун аль-Рашид надіслав у подарунок Карлові Великому водяного годинника й астролябію. Утім, європейці не надто захоплювалися знаннями арабів. Ба більше, той, хто виявляв до них цікавість, ризикував бути звинуваченим у заняттях чорною магією та проголошеним єретиком.

На відміну від християнських правителів, перші халіфи династії Аббасидів не були впевнені у власній обізнаності. Дехто навіть наважувався самокритично поглянути на себе зі сторони. Син Гаруна аль-Рашида аль-Мамун зауважив: «Перси правили тисячу років і жодної миті не відчували потреби в арабах. Ми ж перебуваємо при владі лише два століття та не можемо прожити без них і години».

Іще дитиною аль-Мамун цікавився наукою та мистецтвом. Аль-Рашид захоплювався грецькими вченнями і придбав за кордоном багато грецьких рукописів. Він піклувався про те, аби його син здобув гарну освіту.