Аналітична історія України - Олександр Боргардт

– не полишаючи цим жодних сумнівів у тому, що йдеться про самий звичайний грабунок.

Конкретним інструментом управління, при тому – не до заперечення, він вбачає голод.

Хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность являются в руках пролетарского государства, в руках полновластных советов самым могучим средством учета и контроля… Это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов конвента и его гильотины. Гильотина только запугивала, только сламывала активное сопротивление, нам этого мало.

Нам надо не только запугать капиталистов в том смысле, чтобы чувствовали всесилие пролетарского государства и забыли думать об активном сопротивлении ему. Нам надо сломать и пассивное, несомненно, еще более опасное и вредное сопротивление. Нам надо не только сломать какое бы то ни было сопротивление. Нам надо заставить работать в новых организационных государственных рамках.

И мы имеем средство для этого… Это средство – хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность.

(теж там)

Він, як бачимо, починає з капіталістів, яких треба «запугать», щоби вони забули думати про опір пролетаріатові, пролетарській державі, але покінчує на всіх:

Нам надо не только сломать какое бы то ни было сопротивление. Нам надо заставить работать в новых организационных государственных рамках…

І на це й засіб не до відпертя: «хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность»…

Отже, маючи в руках влади монополію на хліб, робітничо-селянська держава є в стані підкорити всіх і все. Але, кого ж їй, власне, тепер потрібно підкоряти, коли це є держава трудової більшості народу? – але, виявляється, що саме її, оту трудову більшість, – і треба тримати в карбах.

От трудовой повинности в применении к богатым власть должна будет перейти, а вернее одновременно должна будет поставить на очередь задачу применения соответствующих принципов к большинству трудящихся рабочих и крестьян.

(теж там, с. 114)

Отже, як розуміти це безпосередньо та без складних пояснень, то – «даві всєх, без ізьятія!» – от вам і «свободний труд», от вам і «раскрепощєініє труда», от вам і «владикой міра будєт труд!» Нарешті, от вам і «пролєтарская сознатєльность»… Для «вождя» все це суті дурощі. Йому важливо, єдино, всіх тримати за глотку – «костлявой рукой голода». А от, як «вождь» мислить собі подальші кроки «пролєтарской дєржави»; таке щось – це просто чудове:

Для нас не представляется безусловной необходимости в том, чтобы регистрировать всех представителей трудового народа, чтобы уследить за их запасами денежных знаков или за их потреблением, потому что все условия жизни обрекают громадное большинство этих разрядов населения на необходимость трудиться и на невозможность скопить какие бы то ни было запасы, кроме самых скудных. Поэтому задача восстановления трудовой повинности в этих областях превращается в задачу установления трудовой дисциплины.

(теж там)

Як багатократно грабували оті «запаси дєнєжних знаков» впродовж нашого совєцького життя – кожен надто добре пам’ятає. А, як робить вигляд, наче не пам’ятає, то – не будемо бунтувати проти справедливості – заслуговує стати «до стінки». Бо, зауважимо, що й з нами – трудящими, їх «Вєлікій Лєнін» – не церемонився. Не робив, так би мовити, з них культу… На доказ наведемо наступне:

Что же касается карательных мер за несоблюдение трудовой дисциплины, то они должны быть строже. Необходимо карать вплоть до тюремного заключения. Увольнение с завода также может применяться, но характер его совершенно изменяется. При капиталистическом строе увольнение было нарушением гражданской сделки. Теперь же при нарушении трудовой дисциплины, особенно при введении трудовой повинности, совершается уже уголовное преступление и за это должна быть наложена определенная кара.

(теж там)

Це вам уже не «проізвол хазяйчіков», яким так обурювався й сам «вождь», та з причин якого страйкували цілі підприємства. Тепер – за прогул – тюрма, за спізнення тюрма. Але ж, за совєтів і насправді за спізнення або прогул могли відправити до табору. А чого вартий отой «закон», про відправлення до табору за збір колосків?

Але, на чому ж полягало, власне, оте «счастлівоє будущєє», яке будувала для нас усіх ота червона наволоч, на чолі зі своім катом катів – Лєніним (а будуть же ще Сталін, Мао та Пол Пот!)? Чи, знову ж таки, – «по потрєбностям»? – або хоча би й «по труду»? Та – знов, ні! Бо, все це було черговою російською брехнею «на винос», заради обману трудящих, а для себе (і для нас) будували дещо зовсім інше; а саме:

Государственный капитализм для нас спасение… Тогда переход к полному социализму был бы легок, был бы в наших руках, потому что государственный капитализм есть нечто централизованное, подсчитанное, контролированное и общественное, а нам-то как раз этого и не хватает, потому что в России мы имеем массу мелкой буржуазии, которая сочувствует уничтожению крупной буржуазии всех стран, но не сочувствует учету, обобществлению и контролю.

(теж там)

І – далі:

К государственному крупному капитализму и к социализму ведет одна и та же дорога, ведет путь через одну и ту же промежуточную инстанцию, называемую «народный учет и контроль за производством и распределением продуктов.

(теж там)

І – ще далі:

Государственный монопольный капитализм – есть полнейшая материальная подготовка социализма, есть преддверие его, есть та ступенька исторической лестницы, между которой (ступенькой) и ступенькой, называемой социализмом, никаких промежуточных ступеней нет.

Кожний, хто десь, колись вивчав «основи марксізма-лєнінізма» (а вивчали ми їх цілісіньке життя), – відчує, що у нашого класика щось не в порядку, як не з головою, то з висновками. Дійсно, заглянемо на мить до досить ортодоксального «Краткого философского словаря», Москва, ГИПЛ, 1954, на слово «капитализм». Там, зокрема, знаходимо й таке:

Соціалистична революція замінює капіталістичний устрій більш високим суспільним устроім – соціалізмом, який утверждується у жорсткій класовій боротьбі проти капіталізму.

(с. 225)

Тут ясно пишеться, що саме «соціалістична революція» замінює капіталістичний устрій соціалістичним. «Вождь» – навпаки, меле нам щось про побудову якогось капіталізму після революції, яка щойно відбулася. Уперто твердить, що поміж «государственним монопольним капіталізмом» та «соціалізмом», – «никакіх промежуточних ступєнєй нєт». Мовляв, досить за монополістичного капіталізму завести «народний контроль» – і все гаразд, все в повному порядку.

Не будемо зайвого разу нагадувати самим собі про те, що ці недоумки, які ринули будувати у себе «соціалізм» всього через 56 років по номінальній відміні повного і мало не загального рабства, – ніколи не знали не лише логіки, але й простого здорового глузду.

Але – що ж, ленінські захоплення є очевидні: «хлєбная