Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Нагадаємо ще раз: за походженням рабство – то продукт і здобуток землеробних культур, що складалися по сліпих закутках континенту, півостровах. Середина континенту була більш рухливою та динамічною, та була вільна від нього; поґотів, наша велика матір народів – Дешт-и-Кипчак.
Свого часу всі троє наших предків, – балти, ґермани й тюрки – були кочовиками, народами кінної культури, а у кочовому господарстві рабові й місця не знайти. Недарма китайська хроніка Вейшу зі здивуванням писала про гунів, що «в цих людей кожний, від хана до простого пастура, – сам випасає свою худобу». Згідна з цим і сучасна наука:
Кочівництво не знало кріпосного права. За екстенсивного тваринництва у кочовиків кріпосна праця є недоцільною, встановлення кріпосницьких відносин за умов загального озброєння народу та відсутності окремої від нього армії, – неможливе.
(Г. Е. Марков, Кочевники Азии, Москва, 1976, с.303)
У степових народів, єдино (не будемо цього укривати), існував старий звичай, коли полонений на війні мусив або викупитись за гроші, або відробити певну кількість років; щось на зразок тимчасового домового рабства. У Кримському ханстві, напередодні його падіння, цей термін становив 6 років. Згадки про це, час від часу, знаходимо в літературі. Коли в «Едді» до Ґудрун збираються подруги, щоб за народним звичаєм утішити її розповідями про власні нещастя, – гунська конунгіна Герборґ розповідає про свої негоди у ґотськім полоні. Ретор Пріскос, що побував із візантійським посольством у країні Аттіли, зустрічає там земляка, грека, який теж свого часу потрапив до гунського полону. Але, пішовши на війну зі своїм тимчасовим володарем, викупився у нього за власну військову здобич.
Але, повернемося до наших колишніх колоній.
Работоргівля з Візантією та Іраном хутко збагатила нові поселення на півночі, привела їх згодом і до незалежності. Та, – не тільки.
Вона закріпила рабство як соціальний устрій на всій півночі, з приблизно 1000 року та аж по 1861, – на вісім з гаком столітть. Постраждала і колишня метрополія, наша Україна, остаточно захоплена «старшим братом» 1709 року, внаслідок програної нами та Швецією війни. Тому і в нас було введене російське рабство, хоч і тільки 1785. Але, – після? Вільною (принаймні – номінально) від рабства, – була лише друга Російська імперія (1861–1917). Саме російський більшовизм і став реакцією на цей її відносно європейський характер. Бо, не випадково, підкреслимо цю очевидність знову, що забрехувальні ідеї господіна товаріща Маркса, ніби цивілізація починається з рабства – знайшли свого втілення саме в Росії.
Рабська система, в свою чергу, уформувала ментальність народу, зробила її протилежною ментальності будь-якої демократичної людини. Саме в Першій російській імперії (1725–1861) ми спостерігаємо найбільші успіхи в імперіалістичній агресії. А в ній армія складалася саме з рабів, яких купували та продавали, а вони – віддано воювали, віддаючи власні життя за поширення теренів рабовласництва. Успіхи Другої імперії, за яку воювали вже вільні люди – були значно скромнішими (щоб не сказати – ніякими). Не випадково, і справжніх демократів у Росії (будь-коли!), – можна було перелічити на пальцях.
Глибоко антидемократичним став за століття сам нарід. Раб, що військовою силою нав’язував рабство вільним народам – унікальне явище світової історії. В той же час українська ментальність, як би там вона не була покалічена російськими впливами, – ґрунтується чи не на старіших демократичних традиціях Європи, та полишається повною протилежністю російській ментальності.
Ментальність і мова – нероздільні, – ми це зараз дещо покажемо.
Цікаво подивитись, які невигладні сліди полишило рабство в російській мові. В європейських мовах нема своїх позначень для раба, бо то переважно мови вільних варварських народів; вживається, звичайно, латинське «славе», та нема від нього й похідних. Не те, навпаки, в російській, де найбільш розвиненим є саме те, що полишило по собі работоргівля й рабство.
Російське слово «раб» походить від ґотського «раппа» – захоплювати, брати в полон (є й у шведській мові). Воно, можна думати, пов’язане з «грабба» – захоплювати, грабувати. Але, подивіться, яким пишним цвітом розквітнув цей корень у російській мові: раболепство, работник, рабочий, работа… В жодній з європейських мов «раб» та «работа» не йдуть від спільного кореня, тут – тільки так. А, є ж іще й інший кущ слів: робость, робеть, робкий… Більше від того, навіть дитина, навіть вільної людини, – зветься «ребенок»; але – ніхто ж так це слово не вимовляє: кажуть або «рабенок» або «робенок», в залежності від вимови, а це ж воно саме й є – рабеня! До цього є ще слово «ребята», яке знову ж, вимовляється як «рабята» або «робята», а значить – корінь є той самий. Слово «робота» є в українській, є в чеській мові, але вживане для тяжкої праці; звичайно ж кажуть «праця», «працювати»… До речі, чеською російське «отрок» (підліток) – означає, знову ж – раба.
Пишно розквітнув у російській і другий, вже балтицький корінь «верг» – (в українській майже не вживаний), який представлений в литовській та латиській мовах, але як же скромно! – всього трійкою слів. В литовській то три слова: «вергас» – раб, «вергове» – рабство та «павергті» – порабити. В російській же – не перебрати не перелічити: изверг, извержение, отвергать, опровергать, подвергать, ниспровергать… Використаний знову – сповна. Від нього, напевно, йдуть також «вериги», «вервь» (зобов’язання групи людей) та навіть, можливо, й звичайна «веревка».
Добре пішов і ґерманський, ґотський корінь «бой» – (сучасною шведською – ланцюг) – теж із рабовласницьких причандалів. Від нього пішли: боярин, бояться, боязнь, боязливый, разбой, разбойник… і, дійсно, людині, що розбила свої ланцюги, збіглому рабові, – що ж і полишається в житті, як не податися у розбійники? – недарма ж їх завжди було в Росії стільки, що пісні та розповіді про них стали чи не переважаючою частиною російського епосу.
Бо, й насправді, що може бути страшнішим для рабовласника – від розбійника, людини, що наважилася розбити накладені на неї рабські ланцюги?
Досить цікавим явищем недосконалої мові є подвоєння, потроєння семантики слова. Коли те саме слово набуває різного значення в залежності від контексту. Наприклад – слово «язик»; в українській односемантичне, – той, що в роті. Не те – в російській – «вєліком і могучєм». Тут «язык» – то ще й мова. Але,
