Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
Цікаво, що рівно за рік, 26 лютого 2015-го, президент РФ Владімір Путін підпише Указ №103 «Про встановлення Дня Сил спеціальних операцій», і відтоді щорічно 27 березня Росія матиме свято, що в її медіа отримало доречнішу назву «День ввічливих людей».
У тексті указу обґрунтування вибору дати відсутнє, проте офіційний рупор російського уряду «Российская газета» навів усі необхідні алюзії: «Чому Днем Сил спеціальних операцій вибране 27 лютого, хоча дата створення ССО зовсім інша? Згадайте, що і де відбувалося рік тому. І чим тоді все завершилося…».
З моменту розвалу СРСР багато хто звик бачити російську армію слабшою за озброєнням і підготовкою, ніж опоненти з НАТО. І російська пропаганда мала, очевидно, за головну мету показати — уперше після грузинської війни, — що збройні сили Росії стали принципово іншими. На це Росія не шкодувала ні бюджетних коштів, ані часу — тому й розробила спеціальну форму, що мала несподівано виникнути на телеекранах світу й видаватися особливо привабливою.
Путін прекрасно розумів, що фотографії «зелених чоловічків» миттю з’являться в усіх світових медіа. За дослідженням американських аналітиків, частка в тематиці ЗМІ тих чи тих війн за участю російських збройних сил суттєво мінялася. У 1979 році протягом місяця після вторгнення радянських військ до Афганістану тематика Кремля займала 15,5% в усіх повідомленнях американських ЗМІ. Під час грузинської війни 2008 року — 8,4%. При захопленні Криму їй відведено лише 5,4% з усієї маси повідомлень за лютий — березень 2014 року. Інтерес американських медіа до військових конфліктів без участі США, безумовно, падав, навіть попри такі екстраординарні події. Раніше підвищену увагу зумовлювало реноме Радянського Союзу як Empire of evil, Імперії зла. А ставлення американців до Росії Владіміра Путіна було, очевидно, значно легковажнішим.
Напередодні вночі кримський фотограф Андрій Каніщев написав у Facebook: «11-та вечора, 26 лютого, Сімферополь. Людей п’ятдесят молоді під периметром шестикутника Верховної Ради Криму нерішуче будують барикади, поки що більше схожі на огорожу загону для худоби з „Вершника без голови“ Майн Ріда. Місце вибране дуже прагматично — між колонами менше будувати, надійніше тримається й дощ не мочить. Будують із дерев’яних піддонів, на яких електрокари зазвичай розвозять мішки з крупою по супермаркету. Два десятки повстанців (або навпаки, вартових існуючого порядку?) від мрячки гріються біля розібраної залізної бочки, у якій палають дрова. Не холодно. Поруч із бочкою самотньо лежить стара покришка. Пара кримських прапорів і рукописних табличок „Крим — Росія“»51.
Уже о 2:25 27 лютого Каніщев уточнив: «Моя нічна замальовка раптом отримала 40 репостів за годину, так що я вирішив ще раз прогулятися до забарикадованої Верховної Ради Криму. Нічний Сімферополь — на жаль, ми забуваємо це відчуття. Помітно холодніше, на межі замерзання води. Сиро, дощик скінчився, невеликий туман, дуже добре чути й при цьому тихо — суто кримсько-ялтинська погодка. Вулиці порожні, помітно менше, ніж зазвичай, машин (бензин подорожчав?). І найголовніше — відчуття спокою у світі. Ні електричної напруженості чи якоїсь агресії, розлитої у повітрі, — у місті це відчуття виникає раптово й не залежить від часу доби, погоди та залюдненості вулиць. А ось і барикади, 2-га година ночі, 27-ме вже»52.
Проте українські силовики на півострові все ж таки не сиділи склавши руки.
Свідчить командувач Внутрішніх військ у Криму Микола Балан: «І потім, з 26-го на 27-ме, тієї ночі о четвертій годині мені зателефонував оперативний черговий, сказав, що дзвонили з УВС Криму, сказали, що невідомі захопили будівлі Верховної Ради Криму й Ради міністрів. Я відразу викликав машину, адже це була надзвичайна ситуація, подзвонив начальнику УВС Криму, генералу Радченку, уточнив у нього обставини: він сказав, що вже терміново виїжджає на роботу.
Я, звісно, теж виїхав туди. У начальника УВС, на вул. Кірова, зібралася робоча група, куди входив начальник Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, я, командир берегових Військово-Морських Сил Воронченко Ігор Олександрович і начальник Служби безпеки України в Криму Геннадій Калачов. Зібралися — почали уточнювати ситуацію. Там ще якісь три БТРи їздили весь час зі сторони Гвардійського, потім — на заправку, їхній рух відстежували працівники міліції. Підійшли — вони сказали, що заблукали.
Ми так потім зрозуміли, то був відволікаючий маневр чи демонстрація сили, хоч вони й не заходили до міста. Ми вирішували, що робити: чи штурмувати, якими силами штурмувати. Я тоді доповів виконуючому обов’язки командуючого генералу Полтораку про зміну ситуації, підняв,
на всякий випадок, підрозділ спеціального призначення, що дислокувався в Сімферополі, тобто підрозділ спеціального призначення Внутрішніх військ чисельністю приблизно 60 людей. На самому Майдані вони не були, вони були в резерві в Петрівцях під Києвом, там в основному свого часу несли службу. Підняв їх, аби вони могли брати участь на випадок штурму. Потім виявилося, що „Беркут“ був неготовий. Ми ще не знали, що севастопольський „Беркут“ став на перешийку в Армянську й Чонгарі, хоча кримський „Беркут“ був на місці.
Севастопольським „Беркутом“ командував полковник Сергій Колбін [він перейшов на бік сепаратистів. — Прим. ред.]. Начальник УВС дзвонив йому, але з ним не було зв’язку. А кримський „Беркут“ був на місці, на своїй базі. Кримський „Беркут“ налічував приблизно 200 людей, а ось щодо севастопольського — я сказати не можу, не стикався з ним. Почали рахувати: якщо йти на штурм — хто це може зробити? „Альфа“, „Беркут“ і спецназ Внутрішніх військ. Я порахував своїх — було десь 60 — 80 чоловік. „Альфи“ було понад 100 чоловік, і близько 200 — „Беркута“. „Беркут“ відмовився, сказавши, що вони не готові. Не те, щоб відмовилися, — просто сказали, що не готові йти, і сиділи в себе на базі. „Альфа“ відмовилася, їхній командир сказав, що вони не підуть на штурм. Із резервів могли хіба що Збройні Сили України, але внутрішній конфлікт — то не їхнє завдання. Запропонували прикордонникам повністю перекрити Керченську переправу, що вони сумлінно не зробили. Одразу ж на тій нараді сказали їм так зробити. Потім прийшли дані, що літаки, Іл-76, почали сідати в Гвардійському».
Перше повідомлення про появу озброєних чоловіків, які були