Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
Ігнорування реальності при тлумаченні актів законодавства, якщо таке тлумачення істотно впливає на цю реальність і може тягти за собою непередбачувані наслідки, є явно нерозумним, а тому неприпустимим, оскільки веде в кінцевому рахунку до порушення принципу верховенства права. В даному випадку Конституційний Суд прийняв рішення, яким на мільярди гривень збільшив видатки Державного бюджету. Це істотно впливає на все суспільство і на весь комплекс суспільних відносин, означає ігнорування реальності.
При прийнятті рішення, про яке йдеться, суд послався на частину третю ст. 22 Конституції («при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»). Таке посилання Конституційний Суд робив при прийнятті рішень і в інших справах. Так, у рішенні від 11 жовтня 2005 року[456] Конституційний суд зазначав: «В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров’я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов’язком держави... Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 5 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене». Але ж при застосуванні частини третьої ст. 22 Конституції треба враховувати різницю між громадянськими і політичними правами, з одного боку, та економічними, соціальними і культурними правами, — з іншого. Стосовно першої групи прав частина третя ст. 22 Конституції має застосовуватись в основному (звичайно, з урахуванням принципу верховенства права). Права соціальні, економічні та культурні, за логікою речей, періодично можуть звужуватись і за змістом, і за обсягом, а невідповідність нормативно-правових актів, в тому числі і Конституції України, стану суспільних відносин, реальності не може бути усунена за рахунок суто формальних правових заходів, особливо якщо здійснення цих заходів потребує значних фінансових ресурсів. Зокрема, скасування прав соціального, економічного і культурного змісту певної категорії громадян назавжди чи на певний час, обмеження таких прав є неминучими. По-перше, в міру покращення умов праці, підвищення добробуту та рівня медичного обслуговування населення закономірним буде збільшення віку, досягнення якого дає право на пенсію. Про таку закономірність свідчить досвід країн Західної Європи. Збільшення такого віку є звуженням змісту існуючого права на пенсію, тобто буде суперечити частині третій ст. 22 Конституції. Воно формально-юридично є неможливим навіть шляхом внесення змін до Конституції України, бо відповідно до частини першої ст. 157 Конституції «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина». Вихід із цієї ситуації полягає у послідовному застосуванні принципу верховенства права у випадках, коли конституційні положення вочевидь суперечать потребам суспільних відносин. По-друге, економіка будь-якої країни не може розвиватись суто поступально. Для розвитку економіки характерна циклічність. У період економічного підйому розумно законодавчими актами підвищувати розміри і заробітної плати, і соціальних виплат. У період економічного спаду справедливо і розумно передбачити зменшення розміру цих виплат. Якщо ж ст. 22 Конституції застосовувати без врахування принципу верховенства права (засад справедливості та розумності, що входять до змісту цього принципу), то підвищення розмірів заробітної плати та соціальних виплат буде визнаватись конституційним, а зменшення їх розмірів, обумовлене відсутністю достатніх ресурсів, буде кваліфікуватись як таке, що суперечить Конституції.
Але Конституційний Суд в обґрунтування своїх рішень, що були пов'язані із скасуванням або обмеженням пільг та гарантій економічного, соціального або культурного змісту, і в інших випадках беззастережно посилався на ст. 22 Конституції України.
Визнання неконституційними відповідних положень Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» створило складну ситуацію, оскільки підтвердило чинність законодавчих положень, які дають окремим категоріям громадян право на пільги. Але це підтвердження радикально нічого не змінило, бо суди загальної юрисдикції при розгляді справ за позовами, що ґрунтуються на зазначених законодавчих положеннях, не звільнені від обов’язку дотримуватись частини першої ст. 8 Конституції, що закріплює принцип верховенства права. Тому і надалі (після прийняття рішення Конституційного Суду, про яке йдеться) суди загальної юрисдикції повинні виносити рішення з урахуванням засади розумності. Посилання загальних судів в обґрунтування протилежних рішень на те, що вони приймають рішення лише стосовно конкретних осіб, а не мільйонів, не можуть визнаватись правильними, бо загальновідомою і такою, що не потребує доказування, є та обставина, що людей, які мають право на пільги, мільйони. Те, що частина із них звернулась до суду, а інша частина очікує свого часу, не є підставою для того, щоб заперечувати цю обставину чи наслідки задоволення позовів усіх таких людей.
Є і така думка, що суди загальної юрисдикції при прийнятті рішень не повинні думати про можливість виконання судових рішень. Ця думка в переважній своїй частині є хибною. Є дві різні категорії рішень. Одні із них — це рішення, стосовно яких перспектива їх виконання є невідомою, наприклад, — рішення про примушення боржника до виконання в натурі обов’язку передати на виконання договору товари, визначені родовими ознаками, чи виконати роботу, передбачену договором підряду. Рішення про такий спосіб захисту права можуть прийматись на вимогу позивачів, хоч їх виконання може виявитись неможливим. Інша категорія рішень — це рішення про стягнення коштів з бюджетів або державних цільових фондів, право
