Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон
— Війна, — натякнув я, — події Другої світової війни.
На його обличчі з’явився такий вираз, ніби він намагався щось пригадати.
— Тогочасний політик? — промовив він із сумнівом і знизав плечима. — Так, здається, саме так. Хоча не пам’ятаю.
Його здогад не набагато гірший, аніж той, який можна було б очікувати від більшості сучасних дітей. Ті, хто уважно слухає у школі, ще якось можуть пригадати: це той, хто боровся проти Гітлера за визволення єврейського народу, — але, за даними останнього дослідження, в уявленні переважної частини молоді Черчилль — кличка собаки з реклами британської страхової агенції.
І це викликає в мене щирий сором, адже його образ настільки яскравий, що мав би бути привабливим для сучасної молоді. Він був ексцентричним, неординарним, екстравагантним, дотримувався власної «марки» в манері вбрання, а понад усе був безкомпромісним генієм.
І я хотів би кинути більше світла на ці знання тим, хто забув чи не вповні усвідомлює його геніальність. Та все ж я розумію, що з мого боку, мабуть, самовпевнено й нахабно ставити перед собою таке завдання.
Я не професійний історик, та і як політик я не гідний омивати його ноги чи навіть ноги Роя Дженкінса, який написав першокласний однотомник його біографії, і в дослідженні життя Черчилля я вклоняюся працям Мартіна Ґілберта, Ендрю Робертса, Макса Гастінґса, Річарда Тоя і багатьох інших.
Чудово розумію, що про нашого героя щороку з’являються сотні нових книжок, а проте, я певен, настав час на свіжий погляд, оскільки в нас немає права знехтувати репутацією такої особистості. Із кожним днем зникають свідки подій Другої світової війни. Щодня ми губимо тих, хто ще пам’ятає його голос. Я боюся, що і пам’ять про масштаб його звершень перед обличчям невблаганного часу може бути просто втрачено.
Донині в людей зберігся туманний спогад, що перемогу в Другій світовій війні було досягнуто завдяки російській крові та американським грошам, що певною мірою, звісно ж, є правдою, та правдою є й те, що без Черчилля Гітлер майже напевне переміг би.
А маю на увазі я саме те, що успіхи нацистських сил у Європі могли стати безповоротними. І хоч зараз ми справедливо нарікаємо на неповносправність Європейського Союзу, проте забули про суще жахіття, котре, дуже ймовірно, могло стати реальністю.
Та сьогодні нам слід це пам’ятати, не забуваючи й про те, як саме прем’єр-міністр Великої Британії допомагав у формуванні того світу, у якому ми з вами живемо. Від Європи до Росії, від Африки до Близького Сходу — по всій планеті ми бачимо сліди його далекоглядного розуму.
Пам’ять про Черчилля має таке велике значення, тому що він урятував нашу цивілізацію. Важливо тут те, що лише йому це було до снаги.
Його видатна персона є яскравим спростуванням усіх тих марксистських теорій, згідно з якими лінія історії формується якимись глобальними й безликими економічними силами. Сутністю фактора Черчилля є те, що одна людина може змінити все.
За сім десятиліть його громадсько-політичної діяльності можна відстежити незліченну кількість прикладів того, як вплив його особистості змінював події й світ у цілому, і то значнішою мірою, аніж про це пам’ятають.
Він був ключовою особою в процесах, що заклали підвалини підвищення добробуту на початку ХХ століття. Cприяв отриманню британськими робітниками центрів працевлаштування, страхування у разі безробіття, перерви на чай. Винайшов танк, започаткував Королівські повітряні сили та відіграв абсолютно вирішальну роль у бойових діях Першої світової війни, які врешті-решт здобули його країні перемогу. Був незамінною фігурою в процесі заснування Ізраїльської держави (та інших країн), уже не кажучи про участь у кампанії з об’єднання Європи.
У кількох історичних подіях він був тим бобром, що своєю греблею переспрямував потік історії, але найяскравіше простежується його вплив на плин подій 1940 року.
Характер людини — це її доля, казали греки, і я з ними погоджуюсь. Якщо так воно і є, то ще цікавіше питання: а що ж формує той характер?
Чим є ті елементи, що уклалися в гіганта такого значення? У яких кузнях виковують такий гострий розум та залізну волю?
Як там у Вільяма Блейка4? «Який ланцюг, молот який, з печі якої розум такий?» Ось запитання із запитань.
Проте спершу спробуймо дослідити, що ж такого він зробив.
1 «Савой» («Savoy») — готель найвищого класу в центрі Лондона, у якому розміщено сім ресторанів, зокрема відомий «Ґриль рум» («Grill Room»).
2 Головний Батіг (Chief Whip) — головний парламентський партійний організатор, який стежить за партійною дисципліною, забезпечує підтримку політики своєї партії та присутність членів фракції на засіданнях парламенту.
3 Герроу («Harrow School») — одна з найстаріших приватних шкіл для юнаків у Великій Британії.
4 Вільям Блейк (1757—1827) — англійський поет-романтик.
Розділ 1
Пропозиція Гітлера
Якщо бажаєте дізнатися про один із вирішальних моментів останньої світової війни, про поворотний момент в історії світу, то ходімо зі мною. Зайдемо до тьмяної кімнати в Палаті громад: піднімемося сходами, пройдемо крізь старі скрипучі двері, а далі слабко освітленим коридором — і ось ми на місці.
З очевидних міркувань безпеки цю кімнату не знайти на мапах Вестмінстерського палацу, та й гіди провести вас до неї також не зможуть. Насправді приміщення, про яке я кажу, по суті уже не існує, оскільки його було зруйновано під час Бліцу5, проте кімната, що прийшла на зміну, наслідує свою попередницю.
Це один із покоїв, що їх використовує прем’єр-міністр, коли бажає зустрітися з колегами із Палати громад. А про інтер’єр нічого особливого і не скажеш, оскільки він доволі передбачуваний.
Уявіть собі скрізь зелену шкіру та латунні кнопки, масивні грубі панелі з дубу та п’юджинівські6 шпалери з кількома трохи перекошеними гравюрами. Уявіть і дим, адже ми говоримо про полудень 28 травня 1940 року, а в ті дні багато хто з політиків, так само як і наш герой, були постійними споживачами тютюну.
Найпевніше крізь вікна-біфорії7 не падало багато світла, проте більшість людей легко впізнали б головних персонажів. Їх було семеро, усі члени Воєнного кабінету Великої Британії.
Про важкість покладеної на їхні плечі ноші можна судити за кількістю зборів, що мали місце за майже три останні дні. Від 26 травня це була їхня дев’ята зустріч, а вони й досі не знайшли відповіді на екзистенційне запитання, що постало перед ними та світом.
У кріслі сидів прем’єр-міністр — Вінстон Черчилль. Обіч нього був Невілл Чемберлен, упертої натури джентльмен у високому