Українська література » Наука, Освіта » Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Читаємо онлайн Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
його початку й до його завершення. З не меншою вдячністю я згадую і про корисний та критичний інтерес моїх колеґ, друзів та студентів у різних місцях, чиї запитання та дискусійні репліки допомогли мені значно пожвавити текст. Андре Шифрін та Жанна Мортон із «Пантеон Букс» були ідеальними видавцем і редактором і перетворили тяжке випробування (принаймні для автора) підготовки рукопису на повчальний і по-справжньому цікавий процес. Міріам Саїд багато допомогла мені своїми дослідженнями з ранньої новітньої історії орієнталістських інституцій. Хоча й без того її любляча підтримка зробила більшу частину праці над цією книжкою не лише приємною, а й можливою.

Е.В.С.

Нью-Йорк,

Вересень — жовтень 1977 р.

«Вони неспроможні репрезентувати самі себе; їх треба

репрезентувати».

Карл Маркс, «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта»

«Схід — це професія».

Бенджамін Дізраелі, «Танкред»

ВСТУП

І

Якось, відвідавши Бейрут під час жахливої

громадянської війни 1975 — 1976 pp., один французький журналіст із жалем

написав про вщент зруйноване нижнє місто, яке «колись, здавалося, належало...

Сходові, описаному Шатобріаном і Нервалем» 1. Він мав рацію, звичайно, — принаймні настільки, наскільки міг судити європеєць. Той Схід був

майже повністю витворений уявою європейців і ще від часів античності

асоціювався з романтичними історіями, екзотичними створіннями, теренами, де

пам’ять і краєвиди населені привидами, незабутніми переживаннями. І ось цей

Схід починає зникати. Власне, це вже відбулося, бо його час минув. Мабуть, для

того французького журналіста було неістотним, що в цьому процесі задіяні також

народи, які на тому Сході живуть і жили там і за часів Шатобріана та Нерваля, і

що саме вони потерпають; головним для європейського візитера був європейський

погляд на Схід та на його сучасну долю, що й мало визначальну вагу як для

журналіста, так і для його французьких читачів.

Що ж до американців, то вони, либонь, сприймають Схід

трохи інакше, бо в них він майже напевне викликає зовсім інші асоціації, що

пов’язані з Далеким Сходом (передусім Китаєм і Японією). На відміну від

американців, французи й британці — меншою мірою також німці, росіяни, іспанці, португальці, італійці та швейцарці — мають тривалу традицію того, що я

називатиму орієнталізмом, маючи на увазі такий собі специфічний спосіб

сприйняття Сходу, опертий на ту виняткову роль, яку Схід відіграє в

західноєвропейському досвіді. Схід не тільки сусідить із Європою; саме там були

розташовані найдавніші, найбільші і найбагатші європейські колонії, він також —джерело її цивілізацій та мов, її культурний суперник, він є для неї

найзмістовнішим образом Іншого, до якого найчастіше звертаються. Крім того, Схід допоміг визначити Європу (або Захід) як свій контрастний {12} образ, контрастну

ідею, особистість, контрастний досвід. Проте жодна з характеристик цього Сходу

не є просто витвір уяви. Схід — інтеґральна складова європейської матеріальної

цивілізації та культури. Орієнталізм виражає і репрезентує цю складову в

культурному й навіть ідеологічному плані як певний спосіб дискурсу, опираючись

на допоміжні інституції, лексику, знання, образність, доктрини, навіть

колоніальну бюрократію та колоніальні стилі. На відміну від цього, американське

розуміння Сходу видається значно менш твердолобим, хоча наші недавні японська, корейська та індокитайська авантюри, либонь, уже формують більш тверезе, більш

реалістичне осмислення «Сходу». Більше того, швидке поширення американського

політичного та економічного впливу на Близькому (а також Середньому) Сході

висуває великі вимоги до нашого розуміння його проблем.

Читачеві стане очевидно (і ставатиме тим очевидніше, чим більше сторінок залишиться в нього позаду), що під орієнталізмом я розумію

кілька речей, і всі вони, на мій погляд, взаємопов’язані. Найпоширенішим

визначенням орієнталізму є академічне, і справді, ним ще послуговується чимала

кількість академічних інституцій. Кожен, хто викладає предмети, які стосуються

Сходу, пише про Схід або досліджує проблеми Сходу, — хай то буде антрополог, соціолог, історик чи філолог, — чи то в специфічних, чи в загальних аспектах, є орієнталістом, а те, чим він або вона займається, — орієнталізмом. Правда й

те, що сьогодні такі терміни, як орієнтальні студії або вивчення

реґіону, фахівці вживають охочіше, аніж «орієнталізм» — і тому, що він

занадто нечіткий та загальний, і тому, що він позначений зверхнім і

виконавчо-адміністративним відтінком смислу, характерним для ментальності

європейського колоніалізму, що процвітав у дев’ятнадцятому та на початку

двадцятого сторіччя. А проте й далі пишуться книжки та влаштовуються наукові

конференції, де у фокусі уваги перебуває Схід, а орієнталіст у його новій чи

давнішій подобі є головним авторитетом. Цим я хочу сказати, що навіть коли

орієнталізм тепер і не домінує, як домінував раніше, він і далі живе

академічним життям — у своїх доктринах і тезах про Схід та про жителя Сходу.

{13}

Орієнталізм у його загальнішому розумінні пов’язаний

саме з цією академічною традицією, чия доля, переходи, перетворення та

специфічні відгалуження є основною темою мого дослідження. Орієнталізм — це

спосіб думки, що спирається на онтологічну та епістемологічну різницю, яка

проводиться між «Сходом» і (в переважній більшості випадків) «Заходом». Так, велика кількість авторів, серед яких були поети, романісти, філософи, політологи, економісти та імперські адміністратори, брали основоположну різницю

між Сходом і Заходом за стартову точку для створення теорій, епічних поем, романів, суспільно-політичних досліджень, що стосувалися Сходу, його людей, його звичаїв, долі, ментальності тощо. Цей орієнталізм зміг об’єднати, скажімо, Есхіла і Віктора Гюґо, Данте і Карла Маркса. Трохи далі, на сторінках цього

вступу, я торкнуся методологічних проблем, з якими доводиться мати справу на

такому широко окресленому полі, як це.

Між орієнталізмом у його академічному розумінні й у

більш чи менш образному відбувався постійний взаємообмін, а від кінця

вісімнадцятого сторіччя — істотний, добре організований (а може, навіть і

реґульований) двосторонній рух. Тут я підходжу до третього визначення

орієнталізму, яке в історичному й матеріальному плані набагато

конкретизованіше, аніж два попередні. Взявши кінець вісімнадцятого сторіччя за

дуже приблизну відправну точку, орієнталізм можна обговорювати й аналізувати як

корпоративну інституцію контактування зі Сходом — через формулювання тверджень

про нього, узаконення певних поглядів на нього, викладання певних дисциплін про

нього, упокорення його, управління ним: тобто йдеться про орієнталізм як

західний спосіб панувати над Сходом, реструктуровувати його, здійснювати над

ним владу. Я визнав тут за доцільне використати для визначення орієнталізму

запроваджене Мішелем Фуко поняття дискурсу в тому розумінні, в якому він його

описує у своїх творах «Археологія знання» та «Наглядати й карати». Цим я хочу

сказати, що без аналізу орієнталізму як дискурсу

Відгуки про книгу Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: