Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
Кодекс складається з 6 книг, 90 глав та 1308 статей. До сфери регулювання ЦК належать особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Положення ЦК України також застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані актами законодавства. Спрямований на регулювання цивільних відносин в умовах ринкової економіки, Кодекс побудовано на демократичних засадах цивільного законодавства. Це: 1) неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. Істотні зміни внесені в правове положення фізичних та юридичних осіб, як суб’єктів цивільних правовідносин. Значні новели стосуються підстав виникнення права власності, договірного права та майнової відповідальності за порушення зобов’язань.
У книзі 1 „Загальні положення” розкриваються основні положення Кодексу, що стосуються предмету цивільного права, зокрема, про основні засади та межі дії цивільного законодавства, здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов’язків, способів захисту цивільних прав та інтересів. Книга розглядає учасників цивільних відносин і об’єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки й терміни, позовну давність.
Книга 2 „Особисті немайнові права фізичної особи” містить загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи (поняття, види, зміст, здійснення, забезпечення, обмеження, захист, поновлення особистих немайнових прав тощо). Йдеться про особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (на життя, на охорону здоров’я, на свободу, на особисту недоторканість та ін.), а також, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (на ім’я, на інформацію, на свободу пересування тощо).
У книзі 3 „Право власності та інші речові права” рокриваються загальні положення про право власності та містяться норми про набуття, припинення, захист права власності, подаються норми, що регулюють право спільної власності, право власності на землю, право власності на житло. Подано норми, які визначають речові права на чуже майно, зокрема, право володіння чужим майном, право користування чужим майном (сервітуту), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, право користування чужою земельною ділянкою для забудови.
Книга 4 „Право інтелектуальної власності” містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми, що регулюють авторське право та суміжні права на літературні й художні твори, комп’ютерні програми, винаходи, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки, комерційні таємниці тощо.
У книзі 5 „Зобов’язальне право” регулюються відносини майнового обороту. До неї включено загальні положення про зобов’язання та про забезпечення виконання зобов’язань, загальні положення про договір. Детально викладено норми стосовно окремих видів договірних та недоговірних зобов’язань.
Книга 6 „Спадкове право” містить загальні положення про спадкування, а також регламентує відносини, пов’язані з порядком спадкування (спадкування за законом і за заповітом, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір). Встановлено п’ять черг спадкування за законом: 1) діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив його, батьки; 2) рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід; 3) рідні дядько та тітка спадкодавця; 4) особи, які проживали за спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини; 5) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У п’яту чергу право на спадкування одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Перехід до ринкової економіки супроводжувався створенням значної кількості законів, спрямованих на регулювання й розвиток правових відносин у господарській сфері. Подальший розвиток господарських відносин спричинив потребу в систематизації та кодифікації нормативно — правових актів економічного спрямування.
16 січня 2003 р. прийнято Господарський кодекс України (ГК України), який, набув чинності 1 січня 2004 р. Об’єднавши правові норми у сфері господарських і комерційних відносин, Кодекс визначив правові засади господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Метою кодексу є забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами. ГК України складається з 41 глави та 418 статей, систематизованих у 9 розділів.
Перший розділ ГК містить загальні положення правової регуляції господарської діяльності. Сформульовано загальні принципи господарювання, серед яких: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; захист національного товаровиробника та ін. Визначено основні напрями та форми участі держави і органів місцевого самоврядування у сфері господарювання. Подано основні норми антимонопольно-конкурентного права. Розкриваються основні засади господарської комерційної діяльності (підприємництва) та некомерційної господарської діяльності.
Норми другого розділу визначають правовий статус суб’єктів господарювання, у тому числі підприємств, господарських товариств, об’єднань підприємств. Йдеться про правовий статус громадянина як суб’єкта господарювання, особливості статусу інших суб’єктів господарювання.
У третьому розділі розкриваються майнові основи господарювання, правові засади використання природних ресурсів, норми щодо прав інтелектуальної власності, цінних паперів, корпоративних прав.
Норми четвертого розділу стосуються господарських зобов’язань. Подано загальні положення про господарські зобов’язання, про господарські договори. В окремих главах містяться норми, що регулюють питання цін та ціноутворення в сфері господарювання, виконання та припинення господарських зобов’язань, банкрутства.
П’ятий розділ визначає відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, зокрема, йдеться про відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції, відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
У шостому розділі розкриваються особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання (господарсько-торгівельній діяльності, комерційному посередництві, капітальному будівництві тощо).
Сьомий розділ систематизує норми щодо зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі іноземних інвестицій.
Норми восьмого розділу стосуються спеціальних режимів господарювання у вільних економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку, у виключних (морських)економічних зонах, на державному кордоні тощо.
Дев’ятий розділ містить прикінцеві положення, якими врегульовані питання у зв’язку із змінами в національному законодавстві з метою запровадження ГК України.
Подальший розвиток адміністративного права відбувався як шляхом внесенням змін і доповнень до
