Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

підміні методологічних інструментів тлумачення метафорами. Так, в одному із рішень Конституційного Суду зазначається: «Ключовим у визнанні права людини на життя за Конституцією України є положення, згідно з яким це право є невід’ємним (частина перша ст. 27), невідчужуваним та непорушним (стаття 21)»[56]. У науці ніколи не досліджувалась проблема «ключових» нормативних положень, «ключового» значення певних із них. Наука для вирішення колізій у законодавстві використовує зовсім інші терміни. Їх використання дає можливість юристу висловитись у такий спосіб, щоб його розуміли колеги-фахівці. Раптом з’являється новий термін. І не в науковому творі, де є можливість проаналізувати нюанси відповідного терміну, а в рішенні Конституційного Суду. Це не дає фахівцям можливості зрозуміти значення відповідних положень судового рішення.

9. Доробок прихильників раціоналістичного вчення про тлумачення законів є вагомим, але його популярність є вельми скромною.

Потужне раціоналістичне вчення про тлумачення цивільних законів наприкінці XIX — на початку XX століття створив російський науковець Є. В. Васьковський[57]. Очевидно, у С. Й. Вільнянського[58] і В. А. Бєлова[59] були підстави назвати роботу Є. В. Васьковського «Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов» кращою роботою в сфері теорії і практики тлумачення законів. Проте створене Є. В. Васьковським вчення не отримало широкого визнання як в Росії, так і за кордоном. Цьому було декілька причин: 1) вчення Є. В. Васьковського виявилось занадто складним навіть для науковців, не говорячи уже про юристів-практиків. Фахівці не бачили перспектив впровадження у практику вчення Є. В. Васьковського, а тому засвоєння цього вчення виявилось «нерентабельним»: затрат праці багато, а результати праці видавались досить сумнівними; 2) хоч Є. В. Васьковський і включив до своєї монографії порівняно невелику за обсягом главу «Тлумачення за російським правом», все ж емпірична оаза його дослідження була вкрай слабкою. Практично всі сформульовані ним наукові положення були створені силою абстракції та в результаті вивчення європейської наукової літератури, перш за все, — німецької. Тому багато із сформульованих Є. В. Васьковським наукових положень не були опрацьовані до кінця і не могли бути використані в практичних шлях; 3) історичний чинник також вплинув на долю вчення Є. В. Васьковського: поки написане ним осмислювали, почалась перша світова війна, потім — революція, після якої тридцять років про тлумаченні актів законодавства у нашій країні не писали і не думали. Пізніше з'явились наукові публікації, але вони ніколи не піднімались до рівня, до якого раціональне вчення про тлумачення законів підняв Є. В. Васьковський. На цей час сприйняття написаного Є. В. Васьковським ускладнюється не просто оновленням законодавства, а тим, що в чинному законодавстві втілена уже зовсім інша концепція права, ніж російська дореволюційна, а тим більше — радянська, бо в основі сучасного законодавства лежить принцип верховенства права.

Коли, починаючи з кінця 40-х років минулого століття, в науці став відроджуватись інтерес до проблем теорії тлумачення актів законодавства, С. Й. Вільнянський в опублікованій ним статті[60] прагнув твердо спиратись на вчення Є. В. Васьковсього. Але в подальшому науковці, що досліджували проблеми тлумачення актів законодавства, достатньої уваги до вчення Є. В. Васьковського не виявили. Це стосується наукових досліджень і правотлумачення, і правозастосування, і колізій у законодавстві, у тому числі і досліджень, здійснених після того, як загадана книга Є. В. Васьковського була перевидана у Москві і стала доступною для широкого кола читачів.

За таких умов автори цієї роботи поставили перед собою завдання відродження вчення Є. В. Васьковського, розвитку цього вчення та впровадження у судову та іншу правозастосовну практику оновленого раціоналістичного вчення про тлумачення правових актів, що відповідає сучасній українській концепції права і змісту сучасного законодавства України. Особливість цього вчення полягає в тому, що воно створене авторами цієї роботи на добротній емпіричній базі, якою стало чинне законодавство України та практика його застосування. Створенню вказаної методології тлумачення нормативно-правових актів передувала підготовка її авторами коментарів до законодавства та інших видань: 1) Науково-практичного коментаря до законодавства України про працю (чотирнадцять видань, починаючи з 1998 р.); 2) Науково-практичного коментаря до цивільного законодавства України (два видання); 3) книги «Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів». З цієї точки зору автори даної роботи претендують на те, щоб результати їх наукової роботи були визнані безпрецедентними.

Основні положення новітнього вчення про тлумачення правових актів опубліковані авторами цього видання у раніше підготовленій книзі. Вона стала першим виданням, що відстоює раціональне праворозуміння і протистоїть численним публікаціям, в яких обґрунтовується чи допускається ірраціональний підхід до тлумачення нормативно-правових актів.

§ 19. Ідея різноджерельності права. Природне і позитивне право

Система законодавства України, включаючи міжнародні договори, що стали частиною законодавства України, інтегрувала до себе ідеї природнього права як безпосередньо, так і через конституційне закріплення принципу верховенства права, окремих засад, що входять до змісту цього принципу, посилання в актах законодавства на моральні засади суспільства, принципи справедливості тощо. За таких умов безпосереднє посилання на принцип справедливості чи на інші цінності, що захищаються природнім правом, стало зайвим. Конституцієдавець, законодавець багатократно і багатоступенево (нормами різного рівня узагальнення) закріпили в позитивному праві ідеї природнього права. Застосування звичаїв, традицій як регуляторів суспільних відносин також є припустимим лише остільки, оскільки нормативно-правові акти, перш за все — законодавчі акти, відсилають до цих нормативних регуляторів. Отже, первинним джерелом права в Україні є виключно нормативні акти. У тій мірі, в якій положення нормативно-правових актів прямо відсилають до інших нормативних систем (моралі звичаїв, локальних нормативних