ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

«У крадіжці зі зломом. Це ваш перший арешт, і через якихось кілька років ви зможете отримати умовно-дострокове звільнення».

«Я ГОТОВИЙ ДО АРЕШТУ, СЕР»

Наступний арешт відбувається у завчасно обраному місці біля під’їзду мого секретаря Розенн. Нам потрібно заарештувати Тома Томпсона. Том має тілобудову молодого бичка (на зріст трохи вищий за 170 см, 77 кілограмів суцільних рельєфних м’язів, підстрижений під «їжачок»). Якщо існують справжні прагматики, то цей вісімнадцятирічний солдат — один з них. Коли ми запитали його на інтерв’ю: «Чим ви хочете займатися через десять років?» — його відповідь була несподівана: «Де і чим — несуттєво, проте це буде пов’язане з організацією та підвищенням ефективності в неорганізованих і неефективних сферах державного управління».

Плани щодо шлюбу: «Я планую одружуватись лише тоді, коли матиму фінансову стабільність».

«Чи проходили терапію, вживали транквілізатори, чи мали кримінальний досвід?»

«Я ніколи не вчиняв жодного злочинного акту. Я досі пам’ятаю, як у п’ять чи шість років я з батьком пішов до магазину і він поцупив там з полиці цукерку. Мені було соромно за його вчинок».

Аби заощадити гроші на оренду, Том Томпсон спав на задньому сидінні своєї машини, умови в якій були незручними і не підходили для навчання. Недавно йому довелося «прибити павука, який двічі мене вкусив, один раз в око, другий раз — в губу». Проте він щойно закінчив повний курс літньої школи для покращення своєї кредитоспроможності. Він також працював 45 годин на тиждень у різних місцях, харчувався залишками їжі в студентській їдальні — економив гроші на навчання в наступному семестрі. Завдяки завзятості й ощадливості Том планував закінчити коледж на шість місяців швидше. Весь свій вільний час він займався спортом, і цим, очевидно, можна було пояснити повну відсутність у нього приватного життя — побачень з дівчатами чи зустрічей з друзями.

Отримувати гроші за участь у дослідженні тюремного життя — це для Тома було ідеально, оскільки його навчання й літня робота вже закінчились і йому був потрібен підробіток. Триразове харчування, справжнє ліжко і, можливо, гарячий душ були наче виграшем у лотерею. Тож сприймати майбутні два тижні як оплачувану відпустку він мав більше підстав, ніж будь-хто.

Йому не довелося довго робити присідання біля під’їзду будинку № 560 на Кінґслі-стріт, де він очікував початку своєї участі в нашому експерименті: невдовзі патрульна машина затрималася біля його шевроле 1965-го року випуску. За нею на якійсь відстані їхав фіат Гейні з нашим безстрашним оператором, який мав відзняти останній арешт. Після цього він хотів познімати у поліційному відділку, а потім — у нашій в’язниці. Білл хотів повернутися на телеканал із найгарячішими кадрами для нудної програми недільних вечірніх новин.

«Я Том Томпсон, сер. Я готовий до арешту і не чинитиму ніякого опору».

Бобові це видалося підозрілим: цей хлопець міг бути якимсь божевільним, який хотів застосувати на практиці свої знання з карате. Наручники одягнули одразу ж — навіть раніше, ніж було зачитано правила Міранди. Обшук на предмет захованої зброї проводився ретельніше, ніж це було з іншими арештантами, тому що Боб не довіряє тим, хто не чинить опору. Занадто зухвало і самовпевнено цей хлопець поводився в ситуації арешту; зазвичай за такою поведінкою щось криється, якась пастка: може, у цього пацана десь схований пістолет чи його адвокат уже складає звинувачення в неправомірному арешті, а може, ще якась несподіванка. «Я не психолог, — сказав мені потім Джо, — але з тим хлопцем Томпсоном щось не так: він схожий на військового, на сержанта ворожої армії».

На щастя, в ту неділю в Пало-Альто не було зафіксовано ніяких порушень, жодна кішка не застрягла на дереві, і Боб із Джо спокійно встигли завершити всі арешти за правилами. До полудня всіх наших ув’язнених було оформлено й доставлено до нашої в’язниці в руки нетерплячих новоспечених охоронців. Цим молодим людям доведеться покинути сонячний рай Пало-Альто і спуститися невеличкими бетонними східцями в підвал будівлі факультету психології (Джордан-хол на Серра-стріт). Для декого це будуть сходи в пекло.

РОЗДІЛ 3

Неділя.

Хай розпочнеться ритуал приниження

Кожного з ув’язнених із зав’язаними очима доправили фронтальними центральними сходами Джордан-холу вниз, в нашу невеличку в’язницю. Охоронці наказують їм роздягнутися, витягнути до стіни руки та широко розставити ноги. В’язні без одежі стоять у цій незручній позиції впродовж певного часу. Охоронці їх ігнорують, оскільки завершують упорядкування — спаковують для зберігання особисті речі ув’язнених, облаштовують свої приміщення і збирають ліжка у трьох камерах. Перш ніж видати кожному ув’язненому уніформу, його обсипають порошком, нібито дезінсекційним засобом, щоб позбутися вошей, яких ті могли занести у нашу в’язницю. Без жодних заохочень з нашого боку деякі охоронці починають насміхатися з геніталій ув’язнених, вказуючи на малий розмір пеніса або сміючись з того, що їхні яєчка звисають нерівно. Такі собі чоловічі жарти!

Далі кожному ув’язненому (все ще із зав’язаними очима) видають його уніформу — нічого особливого — проста сорочка, схожа на рудувато-коричневу муслінову сукню, з номерами для ідентифікації на грудях і на спині. Номери пришили з наборів, які ми купили в крамниці товарів для бойскаутів. На голову ув’язнені вдягають жіночі нейлонові панчохи, щоб сховати волосся (часто довге). Це замість гоління голови, яке є частиною ритуалу для новачків в армії й деяких тюрмах. Крім того, покриття голови — метод стирання однієї з ознак індивідуальності. Він сприяє більшому знеособленню в межах тюремної касти. Далі кожен ув’язнений взуває пару гумових черевиків і до однієї зі щиколоток йому прикріплюють замкнений ланцюг — постійне нагадування про позбавлення волі. Навіть коли він спатиме, то згадуватиме про свій статус — ланцюг ударятиме по нозі, коли в’язень крутитиметься вві сні. Ув’язненим заборонено носити спідню білизну. Тож, коли вони нахиляються, видно сідниці.

Коли в’язні повністю перевдягнулися, охоронці знімають пов’язки з їхніх очей, щоб ті могли оцінити свій новий вигляд, подивившись у приставлене до стіни дзеркало на повний зріст. Особу кожного ув’язненого документують з полароїдним фото в офіційній реєстраційній формі, де ім’я замінюють ідентифікаційним номером. Приниження в’язнів розпочалися — щось схоже спостерігається в багатьох установах: від військових тренувальних таборів до в’язниць, лікарень і низькокваліфікованих робіт.

«Не крути головою! Закрий рота! Не рухай руками й ногами! Просто замри! Заткнися і стій, де стоїш!» — гаркає охоронець Арнетт, уперше демонструючи свою владу[40]. Він та інші охоронці денної зміни, Джей Лендрі й Маркус, уже починають погрожувати поліцейськими кийками, роздягаючи і