Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

Ашока не підтримував такого жорсткого ставлення. На думку дослідниці ранньої історії Індії Роміли Тапар, Ашока, очевидно, був першим індійським правителем, що поважав сільське населення та визнавав його важливу роль в економіці держави.

Гаутама Будда проповідував рівність. Будда вважав, що будь-які розбіжності між людьми за класовими, расовими та племінними ознаками є штучно створеними. Особливо критично він ставився до індуїстської касти священнослужителів. На думку Будди, смішно, що жерці вищої касти, браміни, очікують від інших ставлення до себе як до святих тільки через те, що вміють зачитати напам’ять вірші з древніх книг вед. Будда говорив, що це те ж саме, якби актор уважав себе царем, коли грає роль царя. Буддизм народився як протест проти того, що браміни називали себе посланцями бога на землі.

Коли Ашока був чотирнадцять років при владі, він заснував новий владний орган, раду чиновників, якій він дав назву дхамма-махаматта. Чиновники махаматти були відповідальними за законність дій і функціональність уряду. Махаматти слідкували за тим, аби справедливість було дотримано, без упереджень і нетерпіння. Вони контролювали додержання прав ремісників, купців і містян, питання укладання шлюбів та спадкування. В сільській місцевості службовець rajuka розв’язував суперечки з питань сільського господарства та володіння землею. Ашока наказав слідкувати за тим, аби рішення не виносилися залежно від кастового та суспільного положення. Він не заперечував становища брамінів, проте почав опосередковано нівелювати його. Всіх належало судити на однакових засадах, а судова влада залишалася в руках чиновників.

Дхамма була для Ашоки способом життя, вченням, через яке він засвоював звичаї буддизму. Браміни ж, сконцентровані на теорії, в реальності не дотримувалися такого способу життя. Вони зробили з системи каст ідеал, за допомогою якого зміцнювали свою владу. Формальності системи каст були суворими, а розмірковування про доброчесність було головно привілеєм святих людей — аскетів. Позакастові були залишені напризволяще, їх навіть не вважали за людей. Засновувачі інституту дхамма-махаматта намагалися принести добробут представникам найнижчих каст.

Ашока намагався реформувати вузькі релігійні погляди та захистити слабких від тих, хто сильніший за них. Роміла Тапар уважає, що погляди Ашоки були настільки великомасштабними, що жодна культурна група не здатна була проти них заперечити. За своїм характером дхамма-махаматта не була релігійною інституцією, утім, мала велике політичне, економічне та суспільне значення. У багатокультурному та багатоконфесійному суспільстві це був найефективніший метод поширення ідей рівності.

Соціально-свідома поведінка була для Ашоки життєво важливою основою. Це схоже на те, що у сучасному світі очікується від усіх у професійному середовищі: уважне ставлення до інших і взаємоповага. Оскільки Ашока сподівався на гуманне поводження всіх з усіма, він намагався уникати штучної святості. Для каст не існувало небесного благословення, замість нього — етикет соціальної поведінки. На дванадцяти своїх колонах Ашока висвітлює питання терпимості: свої погляди треба вміти висловлювати так, щоб нікого не образити. Він просить бути стриманими у розмовах про чужі релігійні культи та уникати возвеличення власної конфесії. На думку Ашоки, добробут будується на повазі до інших.

У Паталіпутрі також становище жінок було кращім, ніж будь-коли в Індії. Ашока призначив спеціального міністра, завданням якого було слідкувати за дотриманням прав жінок. У жінок було право на власність і право подавати на розлучення з чоловіками. Також вдовам було дозволено укладати новий шлюб. Закон захищав як жінок, так і чоловіків од насилля в родині.

Дхамма, яку можна розуміти також як дотримання закону, була для Ашоки діяльністю, притаманною людині. Він намагався довести, що тільки доброчесна поведінка є доречною. Саме вміння розрізняти між доброчесністю та недоброчесністю відрізняє людину від інших істот. Тому доброчесність можна зробити нормою поведінки для всіх людей.

Природно, що в Ашоки були опоненти, однак за допомогою ефективного центрального управління та за участі чиновників, призначених царем, надзвичайне завдання правителя виконувалося добре. Делегуванням і наказами дхамму поширювали на всі верстви населення. Це контролювалося таким чином, що махаматти були зобов’язані звітувати цареві будь-коли та будь-де. Цар був завжди ладний вислухати, як сказано в одному з едиктів, «навіть перебуваючи у палаці та під час масажу».

Символом Ашоки було його колесо закону дхарма чакра, що представляє двадцять чотири різні чесноти. Колесо зображене на кам’яній колоні з головами левів, Левовій капітелі. Ашока встановив її у Сарнатху, у місці, де Будда вперше навчав дхармі.

Коли у 1950 р. Індія перетворилася на республіку, колесо Ашоки стало національним символом і прикрашає індійський прапор. До чеснот, визначених Ашокою, належать:

Вірність.

Любов.

Хоробрість.

Терпіння.

Миролюбність.

Доброта.

Віра в доброту природи.

М’якість.

Самоконтроль.

Самовідданість.

Самопожертва.

Правдивість.

Справедливість.

Праведність.

Милосердя.

Великодушність.