Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана - Ілля Борщак

Довіреник і продовжник праці Мазепи Орлик наводить у своїй Дедукції прав України 6 статей договору, підписаного між Карлом XII і Україною.

Ст. І. — Його Королівська Величність зобов'язується боронити Україну і частину Краю козаків, приєднаного до неї, і післати туди негайно на поміч війська, коли це буде необхідним або коли князь

(Мазепа) і Генеральна Рада будуть цього підмагатись. Ці війська, ввійшовши в край, будуть під командою шведських генералів. Та як довго будуть їх там уживати, його Величність передасть їх під провід князя або його наслідників, а вони будуть уживати їх так довго, як довго бачитимуть у цьому потребу. Його Королівська Величність буде оплачувати їх, а козаки постачати їм харчі.

Ст. II. — Все те, що буде завойоване на давніх московських володіннях, належатиме згідно з правом воєнним до того, хто займе це як переможець. Та все те, що буде признане як колишня власність українського народу, буде передане або збережене для українського князівства.

Ст. III. — Український князь і Генеральна Рада будуть панувати надалі згідно з правом, яким користувалися досі на всьому просторі князівства і частин, до нього приєднаних.

Ст. IV. — Іванові Мазепі, законному князеві, ніяким робом не будуть перешкоджати у володінні цим князівством. Після його смерті, яка, як надіємося, не прийде швидко, буде забезпечена свобода для українських земель, згідно з її правами і давніми законами.

Ст. V. — Що торкається гербу і титулу українського князя, то не буде ніяких змін у досі прийнятих звичаях. Його Королівська Величність не зможе засвоїти собі того титулу ані того гербу.

Ст. VI. — Для більшої забезпеки так цього договору, як і України, князь і Генеральна Рада відступлять його Королівській Величності на час цієї війни, як довго триватиме небезпека, кілька своїх міст, а саме Стародуб, Мглин, Полтаву, Батурин і Гадяч.

Орлик, на жаль, обмежується тільки до таких виїмків, але вони вистарчають, щоб передати провідну думку умови. Дедукція Прав України каже дуже виразно: «Мазепа і Генеральна Рада користувалися таким робом в 1708 р. своєю владою, щоб тим краще забезпечити свої вольності, вони ввійшли в союз із шведським королем і погодились, що не будуть вести переговорів сепаратне».

Гетьман у своєму обережному недовір'ї таїв довго цю умову перед головною козацькою старшиною.

Невдовзі цар прохав його, щоб він виступив проти шведів з усією своєю кіннотою; це перевернуло всі плани Мазепи, який саме ждав на Карла XII. Впродовж трьох місяців він придумував найрізнорідніші виправдання і хитрощі, щоб тільки зберегти своє військо. На щораз частіші і настирливіші домагання Петра він прикидається хворим і то так по-мистецьки, що найхитріші дають себе ошукати; він не встає з ліжка, гадають, що він вмирає і доживає останніх хвилин, а тим часом він висилає до Могилева, головної квартири шведського короля, одного із звичайних своїх послів з-поміж духовенства, щоб приспішити прихід Карла XII. Одночасно він приготовляє свою фортецю до оборони і збирає магазини з харчами; наприклад, у Чернигові він зосереджує 15000 центнерів збіжжя, а до Батурина звозить нові гармати.

Всі ці приготування ідуть у гарячковому поспіху і зовсім явно, бо цар увесь час пересвідчений, що вони спрямовані проти шведів. Надмірно обережний Мазепа наказує навіть священикам відправляти богослужіння у всіх церквах за перемогу Петра. Цей останній спосіб минувся вже з метою, яку поставив собі український Макіявель. Народ був спантеличений. Його порив до свободи ослаблений, зломаний; коли прийде хвилина діяльного виступу, народ цей перед нежданою зміною фронту свого гетьмана лишиться пасивним, збитим зі шляху і пантелику. Народна душа проста. Не можна підходити до неї занадто мудро, коли хочемо мати вплив на неї і зворушити її до глибини.

16 вересня 1708 р. Карло XII, який непотрібно тратив стільки дорогого часу, дав наказ своїй передній стежі під проводом генерала Лягеркрони перейти кордони України; він мав зайняти Стародуб і під мурами цього міста з'єднатися з гетьманською армією. Петро зі свого боку дав наказ німецькому генералові Інфлянтові зайняти сильно цю фортецю, з огляду на її першорядне стратегічне значення. Обі армії пішли вперед, але Лягеркрона, маючи поганого провідника, збився зі шляху, прогаяв час, і російські війська з Інфлянтом його випередили.

Стародубський комендант, що був у змові, з розпукою дивився на їх наїзд, але не міг нічого іншого вдіяти, як відчинити перед ними ворота.

Кілька днів пізніше шведська армія ввійшла на Україну. Вона була немов очарована. Після сумної рівнини, самотніх озер і багнищ із трощею, непролазних литовських, білоруських і польських лісів, ця багата земля з величезними скарбами, де кожне село могло прокормити цілий полк, видалось їй новим раєм.

25 вересня 1708 р. французький амбасадор при дворі Карла XII Безенваль писав так: «Становище шведського короля на Україні козаків залежатиме від його поведінки з ними. Коли вони заявляться за ним або коли він обмежиться до домагань фуражу для себе, він дістане його від них не тільки без труднощів, але і з приємністю. Україна така багата у харчі всякого роду, яких сама не може з'їсти ані вивезти на чужину для торгівлі, що її населення має завсіди на кілька літ відповідні засоби».

Коли Мазепа почув, що Карло XII переїхав кордони України, він іще вважав необхідним перед козацькою старшиною прикидатися і був буцімто дуже розгніваний: «Сам чорт пхає його сюди. Він розвіяв усі мої плани і ще накінець стягне сюди російські війська. Ось як зруйнують і згублять нам нашу Україну».

Він хотів завсіди, щоб рішення виходили від самої козацької старшини, заляканої небезпекою. При кінці вересня шведи зайшли вперед уже так далеко, що гетьман зібрав надзвичайну раду, в якій засідав сам штаб змовників.

Він відкрив засідання дуже простою заявою: «Панове полковники, чи маю я злучитися, як мені наказує цар, з генералом Інфлянтом»?

На це відповіли йому в один голос: «Ні, ніколи! Вишли негайно послів до шведського короля, прохай у нього допомоги, нехай якомога швидше з'єднається з нами, щоб перешкодити московській армії в поході на Україну!»

Старий Ломиковський докинув: «Ясновельможний пане гетьмане! Без цього яка ж може бути надія для України і Запорозького війська? Навіщо ти все це приготовив?»

Мазепа відповів грубо: «Навіщо вам знати про всі ці справи, заки прийшов відповідний час? Довіряйте моїй совісті і моєму скромному розумові! З ними не пропадете. Дякувати Богові я сам маю стільки розсудливості, що ви всі разом».

Він давав себе довго намовляти і благати, а