Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

найбільш уражених бандитизмом районах західних областей УРСР та використовувати їх у боротьбі з бандгрупами», «укріпити партійно-радянські кадри» в цих районах, «з усією строгістю» вживати заходи проти тих, хто не має дозволу на вогнепальну зброю тощо.[47]

Наявні в нашому розпорядженні німецькі джерела малюють картину цілком апокаліптичну. Лише за даними радника німецького МЗС, представника міністерства Ріббентропа при командуванні 17-ї армії Пфляйдерера, під час більшовицької окупації «з Галичини…було вивезено 60 000, за іншими оцінками – 100 000, в т. ч. з самого Львова 20 000 осіб. Потерпіли національні українські активісти, політично зацікавлена інтелігенція, провідні господарські кола. Окремих з них та духовенство ще досить пощадили…Більшовицький терор вторгся в майже кожну сім'ю, викликав сильну політичну радикалізацію, створення національних угруповань, менше зумовлених ідеологічно, ніж особисто (напр., групи Бандери та Мельника)».[48]

16 липня 1941 р. шеф поліції безпеки та СД обергрупенфюрер СС та генерал поліції Рейнгард Гайдріх повідомляв: у 1939 р. «розстріляно велику кількість українців, 1500 українців і 500 поляків вивезено на Схід. При мордуванні росіяни й євреї діяли надзвичайно жахливо…Жінкам відрізали груди, чоловікам – статеві органи. Крім того, євреї прибивали цвяхами дітей до стін і мордували. Розстріли проводили пострілами в потилицю. Часто застосовували також при мордуванні ручні гранати. В Добромилі жінок та чоловіків помордували ударами по тілу молотами для оглушування худоби під ніж. У дуже багатьох випадках в'язнів торту вали шляхом розтрощування кісток і т. ін. на ковадлі. У Самборі в'язням при торту ванні та мордуванні для уникнення крику зав'язували рот. Євреї, відповідно до своїх посад, поряд з господарським плануванням займали також службові посади та складали більшовицьку міліцію, брали постійну участь у цих жахіттях».

Карта таборів знищення Головного управління виправно-трудових таборів, трудових поселень та місць ув'язнення НКВС СРСР.

У 1929–1953 рр. через них «пройшло» майже 29 млн осіб, 800 тис. з них було розстріляно (1934–1953 рр.)

За 1941 рік результати осягнуто такі:

– «зі Львова – за надійними повідомленнями – зникли близько 20 000 українців, 80 % яких належали до інтелігенції»;

– у соляній шахті в околицях Добромиля на глибині 80 м – «повно трупів, округлюючи до кількох сотень», у Самборі 26 та 27 червня більшовиками розстріляно більше 500 осіб (все населення тоді – 26 000, у т. ч. 12 000 поляків, 10 000 євреїв, 4000 українців.[49]

Тих, кого не замордували відразу, прирікали на смерть поступову – в закладах ГУЛАГу.

Але це – зовсім інша історія.

Розділ III
Практика українського націоналістичного руху
ОУН: люди

З-поміж інших запитань, які виникають під час вивчення історії українського націоналістичного руху, є, зокрема, такі: а хто мав утілювати в життя плани зі створення Української Самостійної Соборної Держави? Гадаю, не помилюся, якщо висловлю припущення – втілювати в життя плани ОУН мали би в першу чергу самі оунівці.

Якщо це так, то спробуймо зрозуміти, скільки їх було або могло бути станом на 1939-й, 1940-й та першу половину 1941 року?

Версії прихильників Бандери

Скажу відразу: самі керівники Організації якщо і цікавилися чисельністю своїх членів та симпатиків, то не надто активно. У спадок нам залишили відомості вельми приблизні. Наприклад, Василь Кук, на той час активний прихильник Бандери, керівник організаційної референтури Революційного проводу ОУН (тобто тієї її служби, яка кадрами займалася безпосередньо), залишив таку інформацію: час після окупації Німеччиною Польщі, «на українських землях, що увійшли до складу Губернаторства, незабаром була створена доволі чисельна ОУН, яка стала базою для діяльності ОУН в Україні».[50]

Тепер подумаймо вголос: створення клітин «бандерівської» ОУН на території окупованої Польщі могло розпочатися найраніше в останні місяці 1939 р. – після завершення бойових дій та її окупації німцями. Про розбудову підпільної партійної мережі на території Польщі, окупованої СРСР, і мови бути не могло. Цей край відразу був «накритий» органами НКВС, там було встановлено жорсткий терористичний режим. Репресіям, катуванням, розстрілам, ув'язненням, депортаціям були піддані всі без винятку прошарки населення, насамперед інтелігенція, священики, працівники правоохоронних органів, фінансисти, адвокати, активісти та