Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

• Усвідомлене ставлення до життя: збалансовано підходити до негативних емоцій, так, щоб ні не примен­шувати, ні не перебільшувати їхнього значення. Ми не можемо ігнорувати біль і співчувати собі водночас. Усвідомлений підхід спонукає нас не занадто ідентифікувати себе з думками і почуттями, щоб не дозволити негативу збити себе з ніг.

Одна з багатьох причин, чому я люблю працю доктора Нефф — це її визначення усвідомленості. Багато хто з нас думає, що усвідомлений підхід до життя означає не уникати негативних емоцій. Визначення дослідниці нагадує нам про те, що усвідомленість також означає не ототожнювати себе зі своїми почуттями і не перебільшувати їх. Гадаю, це ключ для тих із нас, хто бореться з перфекціонізмом. Я наведу вам «ідеальний» приклад: нещодавно я надіслала одній авторці лист із питанням, чи можу зацитувати її дослідження в цій книзі.

Я навела у листі абзац, який планувала розмістити, аби авторка докладно знала, про що йдеться. Вона ласкаво погодилася, але зауважила, що в процитованому абзаці я неправильно написала її ім’я.

Мене паралізувало. «О, Боже! Я прошу дозволу послатися на її працю і роблю помилку в написанні її імені. Вона, мабуть, думає, що я цілковита нездара. Чому я була така неуважна?» Це не був напад сорому — до цього справа не дійшла, — але я не відчувала до себе ані найменшого співчуття. Ще трохи, і мене би «збило з ніг негативними емоціями». На щастя, чернетка цього розділу лежала на столі біля мене. Я поглянула на неї і всміхнулася. Будь поблажливішою до себе, Брене. Нічого страшного не сталося.

На прикладі листування ви бачите, як мої перфекціонізм і брак співчуття до себе завиграшки могли спричинитися до дорікання собі ж. Через якусь крихітну помилку я назвала себе недбалою нездарою. Навчена цим випадком, я теж, коли отримую від когось лист із помилками, намагаюся уникати огульного осуду.

Але це стає небезпечною тенденцією: якось до мене підходить Еллен і каже: «Я щойно відіслала вчительці лист і випадково неправильно написала її ім’я». Сказати їй: «Що? Це неприйнятно!» або: «І зі мною таке траплялося — всі помиляються»?

Перфекціонізм не виникає у вакуумі. Він зачіпає все довкола нас. Ми передаємо його своїм дітям, заражаємо співробітників нереалістичними очікуваннями і душимо ним своїх друзів та рідних. На щастя, співчуття також швидко поширюється. Коли ми добрі до себе, то створюємо резервуар співчуття, з якого можуть черпати інші. Наші діти, спостерігаючи за нами, вчаться ставитися до себе поблажливіше, а люди навколо нас не бояться бути собою і довіряти нам.

АКТивація

Аналізуйте. Один інструмент, який допоміг мені замислитися над проблемою, — це шкала самоспівчуття до себе, яку описала доктор Нефф[26]. Це короткий тест, що аналізує складові самоспівчуття (доброта до себе, людяність і усвідомленість) та перешкоди, які постають на шляху до нього (самоосуд, ізоляція і надвизначеність «Я»). Ця шкала допомогла мені зрозуміти, що з усвідомленістю і людяністю у мене все гаразд, а ось на доброту до себе потрібно звернути пильну увагу. Шкалу самоспівчуття та іншу корисну інформацію можна знайти на сайті доктора Нефф: www.self-compassion.org.

Керуйтеся натхненням. Більшість із нас прагне завжди залишатися собою. Глибоко всередині усі ми прагнемо скинути маску і показати своє справжнє, недосконале обличчя. У пісні Леонарда Коена Anthem є рядок, який щоразу, коли мені кортить узяти все під свій контроль і довести до досконалості, нагадує, що варто пригальмувати. Коен співає: «У всьому є тріщини. Крізь них проникає світло»[27]. Так багато людей квапляться зашпаклювати всі тріщини, аби все виглядало «як слід». Рядок із пісні нагадує мені про красу цих тріщин (і про розгардіяш у будинку, незакінчений рукопис і надто тісні джинси). Він нагадує мені, що наша недосконалість — це не ґандж; це нагадування про те, що ми всі в одній упряжці. Недосконалі, але разом.

Творіть і дійте. Інколи мені достатньо лише сказати собі зранку: «Сьогодні з мене досить лише прокинутися і сходити на роботу».

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ № 3. Виховання стійкості духу: забудьте про відчай і безпорадність

Вона не могла повернутися назад і змінити щось на краще. Все, що вона могла, — йти вперед і зробити прекрасним ціле.

Террі Ст. Клауд, www.boniesigharts.com[28]

Психологічна стійкість — здатність протистояти проблемам у скрутних ситуаціях — привертає все більше уваги дослідників з початку 1970-х років. У світі, де кожен стикається зі стресом і щоденною боротьбою, всі — починаючи з психологів, психіатрів і соціальних працівників і завершуючи духівництвом і фахівцями з карного судочинства — хочуть знати, чому і як одним людям вдається краще долати знегоди, ніж іншим. Ми хочемо зрозуміти, чому одні люди здатні впоратися зі стресом і емоційними травмами та йти далі, а інші невимовно страждають і застрягають у своїх переживаннях.

Збираючи й аналізуючи отриману інформацію, я зауважила, що чимало опитаних згадували про стійкість духу. Я чула історії людей, які, попри всі перешкоди, жили щиросердним життям.

Я дізналася про людську здатність залишатися собою навіть у стані глибокого стресу і підвищеної тривожності, і я чула розповіді людей, які спромоглися перетворити емоційну травму у ґрунт для досягнення життєвої гармонії.

Мені було нескладно розпізнати в цих історіях тему стійкості, тому що я навчалася в аспірантурі, коли дослідження цієї теми були саме у розквіті. Я розуміла, що ці роз­повіді були сповнені того, що ми називаємо «захисними чинниками» — реакціями і поведінкою, які дають нам силу перебороти незгоди.

Що формує психологічну стійкість?

Сучасні дослідники вважають, що людям із психологічною стійкістю властиві п’ять основних якостей:

1. Вони винахідливі й уміють добре вирішувати проблеми.

2. Вони не вагатимуться попросити про допомогу.

3. Вони вірять, що здатні самостійно розібратися зі своїми почуттями і впоратися з ними.

4. У них є соціальна підтримка.

5. Вони мають близькі стосунки з іншими людьми, як-от із рідними чи друзями[29].

Звісно, на думку різних дослідників, таких якостей значно більше, але ці — найголовніші.

Спочатку я сподівалася, що закономірності, виявлені під час дослідження, приведуть мене до дуже недвозначного висновку, як це сталося з іншими поняттями: стійкість — це головна складова щирого життя. Але у тому, що я почула, було ще щось. У всіх цих історіях, окрім психологічної стійкості, йшлося про силу духу.

На думку людей, яких я опитала, фундаментом «захисних чинників», які робили їх стійкими до незгод, була духовність. Під духовністю я не маю на увазі релігію або теологію, я говорю про спільну для цих людей глибоку віру. Спираючись на отримані дані, я вивела ось таке визначення духовності:

Духовність — це розуміння і визнання того, що всі ми нерозривно зв’язані один з одним силою, більшою ніж володіємо ми всі разом, і що цей наш зв’язок із цією силою й одного з одним ґрунтується на коханні і співчутті. Розвиток духовності дає нам бачення, зміст і мету життя.

У всіх без винятку випадках духовність — віра в людську єдність, в силу, більшу ніж ти сам, і спорідненість, що ґрунтується на коханні і співчутті, — з’являється як елемент психологічної стійкості. Більшість людей згадували про Бога, але не всі. Дехто з опитуваних вряди-годи відвідує церкву; інші — ніколи. Одні моляться лише, щоб добре ловилася риба, інші відвідують храми, мечеті або моляться вдома. Одні відкидають навіть думку