Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
У другій половині листопада військо відновило переселенську акцію. Крім виселених на першому етапі 30 сіл, цього разу усунено українців з таких найближчих околиць Перемишля, як Великий і Малий Кругель, Пікулиці, Негрибка, Княжиці, Станіславчик, Лучиці. У грудні настала черга Рокшиць, Брилинць, Кописна, Риботичів і Риботицької Посади, у січні 1946 року — Ляхави, Лімни, Добри, Добжанки, Пйонткови, Руського Яворника, Жогатина, Поремб, Улучі, Грушківки, Війська, Голучкова, Тирави Сольної, Волі Крецовської, Пашови, Лещави Нижньої та інших. Усі ці села були дощенту пограбовані. Грабіж і терор були передбачені у плані виселення як засоби, що зроблять неможливим подальше життя для українського населення на цих теренах і змусять його втікати з власного дому та рятуватися від смерті серед більшовиків.
Повстанська листівка так описувала терор Війська Польського. В кінці лютого 1946 року в селі Лещава Військо Польське закрило у церкві 120 осіб. В'язні сиділи там цілий тиждень. Їх морили голодом, били, купали одягненими у річці й тримали мокрими на морозі. У церкві військові танцювали, стріляли, мордували людей, влаштовували дикі оргії. Інколи на захист змучених людей виступали радянські прикордонники, а особливо більшовицька військова частина, яка охороняла табори німецьких військовополонених у Негрибці.
Як зазначає звіт з Перемишльського регіону, у період від 20 грудня 1945 до 20 січня 1946 року виселено звідти 70 % населення, було вбито 49 і поранено 15 українців, арештовано 357. Спалено 290 господарств. Зґвалтовано 15 дівчат. Відбувся 31 бій, у якому було вбито 47 і поранено 26 бійців УПА. Втрати Війська Польського: 39 вбитих і 40 поранених. Підкреслюємо: звіт охоплює тільки один місяць.
Весною 1946 року УПА добилась численних перемог на Лемківщині. У безперервних боях сотні Хріна і Мирона розбили всі прикордонні й місцеві гарнізони, знищили станцію Лупків, заблокували тунель, взяли у полон понад 150 солдатів. Після розмов їх звільнили, за винятком тих, які брали участь у мордуванні Морохівської Завадки. Значна частина польських солдатів втекла до Словаччини, де їх інтернували. Це була сенсація для світової преси.
У Перемишльському регіоні УПА дошкуляла 9-й дивізії Війська Польського. У березні 1946 року була розбита військова частина в Улучу, у травні — 28-й полк 9-ї дивізії над Сяном, у червні старшинська школа УПА розбила у Корманицькому лісі старшинську школу 9-ї дивізії. Було знищено всі прикордонні фільварки, призначені для розміщення ВОП.
15 червня 1946 року закінчився передостанній виселенський бій, у якому Перемишльський регіон, потрапивши під перший вогонь, потерпів найбільше. До СРСР було виселено майже ½ населення, решта переховувалась у лісах. Згоріли покинуті села. Польські сили мали величезну перевагу — українці не могли виграти цього бою за власний дім.
Не маючи іншого виходу, УПА продовжувала боротьбу, часом переходячи у наступ. У липні 1946 року сотня Громенка розбила частину Війська Польського в Руському Яворнику і змусила її втекти за Сян. 11 серпня відділи УПА розбили більшовиків і поляків, які наступали на Нижню Ямну, де готувались до чергового свята зброї. 17 листопада вони заволоділи Диновом на лівому березі Сяну, здобувши численні військові трофеї.
Після смерті генерала Сверчевського Сталін дав наказ агентурним урядам у Києві, Празі й Варшаві спільними силами знищити УПА на Закерзонні. Відповідна умова була підписана 7 травня 1947 року. В останньому смертельному бою в рядах «Лемка» взяло участь 8 сотень (рот) УПА під командуванням Бурлаки, Громенка, Крилача, Ластівки, Біра, Бррдича, Хріна і Стаха. Проти них кинули радянську танкову дивізію зі Львова, чехословацькі частини, які заблокували свій кордон, І (Варшавську) і IV (Краківську) дивізії Війська Польського, моторизовані частини Корпусу громадської безпеки. Армійське з'єднання було повністю оснащене: артилерією, танками, бронемашинами і авіацією. Тільки у людській силі була 50-разова перевага. Про порятунок не могло бути й мови. Дві сотні були розбиті у Польщі, дві — у Чехословаччині, три перейшли в Україну, рештки пробралися на Захід. Акцією з ліквідації керував один з найбільших бандитів Польщі — міністр внутрішніх справ Станіслав Радкевич. Командування військом очолив командир Краківського військового округу генерал Стефан Моссор, якого незабаром польські сталіністи засудили на довічне ув'язнення. Важливу роль у цій операції відіграв також скромний полковник Малінов з Міністерства громадської безпеки у Варшаві, який після завершення відрядження у Польщі дістав велику популярність під справжнім прізвищем. Це був керівник КДБ, генерал-полковник Іван Сєров. Цю таємницю розкрив лише після втечі на захід високий службовець польського МБП Юзеф Святло, а підтвердив Стефан Корбонський у книзі «Від імені Кремля». Отже, акція «Вісла» потрапила до рук вправних злочинців.
Ця акція розпочалася майже одночасно на всьому Закерзонні — від Підляшшя до Західної Лемківщини. Головний удар було спрямовано на Перемишльський регіон і Лемківщину. Акція була такою навальною і сильною, що перевершувала всі попередні. Протягом одного дня, 28 квітня 1947 року, в усіх селах довкола лісових масивів не залишилося живої душі. Виселяли українців і поляків, останніх незабаром звільнили. Обидва регіони перетворились на пустелю. Населення зганяли у табори, де людей катували з метою отримання інформації про партизанів. З таборів одних забирали до в'язниць, де надзвичайні суди нашвидкуруч карали на смерть або багаторічне ув'язнення, інших висилали на примусові роботи до сілезьких шахт. Найбільше вивезено на Повернені землі.
Частина другаДокументи
Документ 1
ШУМУК ПРО ЗНИЩЕННЯ ПОЛЯКІВ
Данило Шумук (народився 1914 року) сидів у в'язницях і таборах 37 років — спочатку в Польщі за приналежність до КПЗУ, а потім в СРСР за участь в УПА, бо, розчарувавшись у комуністичній ідеології, прилучився до націоналістичного руху, який мав за мету відбудову незалежної України. Автор переданих за кордон спогадів «За східним обрієм» (1974), виданих (1983) у розширеній версії під назвою «Пережите і передумане», а потім (1984) англійською мовою під назвою «Life Sentence». 2-ге видання книги вийшло в Києві у 1998 році. У них він критикував
