Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

У той час я вже знав, що мій рідний брат і батько відходили разом з Денікіним, і був певний, що сталося нещастя. В дорозі розглянув папери і з них уже побачив, що цей офіцер з Умані.

Наша здобич — 12 верхових коней із сідлами і троє полонених, решту порубали. Роз'їзд був зі Збірного козачого полку полковника Попова.

Шлях на Богопіль являв страшну картину. Здається, шлях відступу Наполеона не мав більш грізних і трагічних картин. Безліч возів з поламаними колесами, розторощеними передками засіяли, мов велетенський цвинтар, увесь шлях. Круглі кухні з димарями стояли осторонь, покинуті своїми кашоварами. Чорні пащі гармат без замків тупо дивилися вдалечінь. Майже на кожнім кроці лежали задубілі трупи коней. Весь шлях був засіяний поламаними рушницями, набоями, порізаними сідлами, мішками та іншим лахміттям. Чорні зграї вороння надавали цій картині ще більшого виразу руїни. Так представлявся шлях відступу Добровольчої армії.

Заночувала сотня в с. Капітанка, де до нас прилучилося з десяток повстанців, яких наказав я посадити на здобутих коней.

9 січня вранці вирушили на Богопіль. Дійшовши до Болеславчика, що за 4 км від Богополя, я вислав хорунжого Нестеренка з патрулем уздовж річки Синюхи, аби пошукав броду, яким сотня могла б заїхати на тили Богополя. В той час із Богополя показалась перша лава силою до 200 шабель, за нею друга, ще більшої сили. Сотня відкрила вогонь, але в тому часі на наших тилах показалась кіннота не визначеної кількості. Сотня оточена, треба пробиватись.

Ми атакували кінноту, що з'явилася ззаду, але та не прийняла удару на шаблі й почала тікати, розділившись на дві групи. Одна частина тікала понад річкою Синюхою, і за нею погналися Чорні. Майже по 3 кілометрах скажених перегонів наздогнали ворожих їздців. Першими дійшли до ворога я з хорунжими Богаєвським і Редькою, бо мали чи не найкращих коней у полку, а може, й у всій Українській армії, та почали хрестити направо і наліво. В цей же час ворог наткнувся на хорунжого Нестеренка, який атакував із чола. Після короткої рубанини ми взяли 17 коней із сідлами і 9 полонених, а решту із штаб-ротмістром на чолі порубали.

Смеркало. Сотня рушила на с. Капітанку. Після довгого маршу підійшли до села. Наперед вислав козака довідатися, що за село, бо на Капітанку неподібне. Селянин, якого покликали на розмову, почувши українську мову, весь затрусився і тільки запитав:

Ви петлюрівці? Почувши наше "так", сказав:

Та це Болеславчик, у кожній хаті повно денікінців.

Сотня зрозуміла, що стає непереливки, і як один, мов по команді, зняли рушниці, щоб бути готовими до відсічі. Селянин виявився нашим, бо одразу запропонував послуги — вивести сотню на правильний шлях. Це вперше мені зрадив нюх. Перший раз збився зі шляху. Змучену сотню десь по півночі допровадив до Капітанки, де й заночували.

10 січня сотня повернулася до полку. Мороз доходив до 16°. За час постою в Голованівську нам вдалося поповнити запас набоїв та одягнути деякі сотні.

січня полк отримав наказ зі штабу армії виступити на м. Гайворон, де в цей час стояли галицькі курені, повести з ними переговори, щоб вони приєдналися до Наддніпрянської армії.

січня у вечірніх годинах увійшли у м. Гайворон. Зайнявши місто та станцію і виставивши варту, полк розташувався. Тут була невелика частина Галичан, а властиво, постачання 3-го корпусу, яке за день до нашого приходу селяни розграбували. Вести переговори не було з ким. Увечері одержано відомості від селян, що штаб армії і частини пішли в невідомому напрямі. Від них же довідалися, що до Голованівська прибула червона кіннота. Полк відрізаний від армії.

18 січня полк вирушив на Хащувате з метою пробратися денікінськими тилами і догнати своїх. Перейшовши Буг біля Хащуватого, полк став на нічліг у с. Казавчин.

Добровольці так швидко відійшли на південь, що між большевиками і ними постала широчезна ніби порожня смуга, без якої-будь влади.

І "Білі закрилися на лінії Бірзула — Ольвіопіль — Знам'янка, — писав Борис Монкевич, — а червоні затримались на лінії Фастів — Козятин, ніби чеками, що повстане в нейтральній полосі. На терені в 266 верст широчини та 156 верств довжини існували тільки органи громадської самооборони"]. Н цій смузі й опинився Чорний полк.

19січня. Водохреща. Полк залишився на спочинок. З усіх боків чути стрілянину — це селяни, святкуючи, стріляють із рушниць та кидають гранати. Молодь уся озброєна добрими рушницями, а у війську недостача зброї, набоїв, людей… [Борис Монкевич додає: "Недобре почуття захоплювало душу, глядячи на цих темних, покалічених революцією людей"].

Від селян маємо відомості, що у Гайворон прийшли червоні.

22 січня у вечірніх годинах полк прибув до Голованівська (Саврані? — Ред.). Мав я на меті тут перейти річку Буг, але міст спалений ще червоними. Два дні спочинку.

Починаючи від 10 січня, Українська армія фактично припинила боротьбу проти добровольців, які вже не становили жодної сили, а котилися до берегів Чорного моря.

На нараді в командувача армією було вирішено припинити боротьбу з білими й усім дивізіям зосереджуватись у районах Канів, Черкаси, Чигирин і там увійти в оперативний зв'язок. Визначений район у той час уже зайняли червоні. Таким чином, відновлювалася боротьба з ними.

Відновлення боротьби з червоними

23 січня вранці ми вирушили вздовж по Бугові до с. Тернувате, де поромом переправилися на лівий берег. Ночували в с. Капітанка. Червоні посувались із боку Голованівська, а білі тримали фронт по залізниці Голта — Новоукраїнка. Полк мусів поспішати, щоб не опинитись між молотом та ковадлом. Селяни Капітанки охоче розповідали про своє повстання проти білих. До полку приєдналося ще дванадцять хлопців.

24 січня полк рушив на Ольшанку. День був соняшний. Сніжок поскрипував під ногами коней, але вже було не так холодно, як у минулі дні. Над вечір Чорні підійшли до річки Синюхи, яку треба було перейти по льоду товщиною десять сантиметрів.

Спуск до річки крутий та кам'янистий. Кінні сотні, кулемети, обоз, розтягнувшись вужем, без усяких перешкод перейшли річку, але з гарматою сталася пригода — хоч і були прийняті всі заходи безпеки. При спуску зломився дишель, довелося спускати гармату на руках. Відділивши передок від гармати, перетягли його на другий бік. За передком потягли гармату. Спочатку все було добре. Козаки весело бралися за працю. На середині річки лід тріснув і