Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:
подяка;
нагородження похвальною грамотою;
грошова премія;
нагородження подарунком;
дозвіл на одержання додатково посилки або передачі;
надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;
дозвіл на додаткову телефонну розмову;
дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.
2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
1. Заохочення — це те, що заохочує когось до чогось; нагорода, похвала. Заохочувати — означає спонукати кого-небудь до якоїсь дії певними засобами (переконувати в чомусь, подаючи приклад, хвалячи, нагороджуючи, т. ін.).
2. Стаття, що коментується, передбачає дві групи заходів заохочення, застосовуваних до осіб, позбавлених волі:
а) ті, що передбачені у ч. 1;
б) ті, що зазначені у ч. 2.
Заходи заохочення, покликані, насамперед, спонукати засудженого до усвідомлення своєї провини у вчиненому злочині (каяття) та до добровільного повного відшкодування завданих ним збитків або усуненні заподіяної шкоди (ст. 22 ЦК).
З іншого боку, метою заохочення є здійснення виховного впливу на засуджених для створення умов їх виправлення і ресоціалізації.
3. Визначені у законі заходи заохочення можуть застосовуватися до засуджених при наявності таких умов:
1) сумлінна поведінка;
2) сумлінне ставлення до праці;
3) сумлінне ставлення до навчання;
4) активна участі у роботі самодіяльних організацій.
При цьому зміст ч. 1 цієї статті передбачає одночасну наявність усіх зазначених умов.
4. Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації УВП, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Засудженими, які мають сумлінну поведінку, вважають і тих осіб, котрі притягалися до дисциплінарної відповідальності, але стягнення були погашені в установленому законом порядку (ч. 14 ст. 134 КВК).
5. Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів. Крім цього, сумлінне ставлення до праці проявляється у поліпшенні кількісних і якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці й техніки безпеки.
6. Сумлінне ставлення до навчання — це дотримання навчальної дисципліни, зокрема розкладу навчальних занять; виконання навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої оцінки тощо.
Зазначена умова застосовується до тих засуджених, які є суб’єктами загальноосвітнього та професійно-технічного навчання (статті 125—126 КВК).
7. Поняття терміна «активна участь у роботі самодіяльних організацій» дано в коментарі до ст. 127 КВК України. Зазвичай, активною визнається така участь, яка є діяльною (бездіяльність або тільки членство в самодіяльній організації до такої не належать).
8. Термін «може» означає, що адміністрація УВП вправі, а не зобов’язана, застосовувати до засуджених передбачені законом заходи заохочення. У той самий час, правовий статус і завдання, що стоять перед органами й установами виконання покарань, їх службовими та посадовими особами, зобов’язують їх здійснювати таку діяльність, яка б створювала умови та сприяла б засудженим у досягненні мети покарання.
9. До засуджених, які стали на шлях виправлення, належать особи, поведінка яких та сумлінна активна праця в місцях позбавлення волі й виконання умов режиму відбування покарання свідчать про їх бажання назавжди залишити свою злочинну діяльність.
10. Про виправлення засудженого див. коментар до ст. 6 КВК України.
Під виправленням у даному разі слід розуміти передусім виправлення в
юридичному значенні цього слова. Йдеться про те, що необхідно досягти одну з основних цілей покарання, а саме: щоб засуджений після відбування покарання не вчинив нового злочину. При цьому не має значення, якими мотивами він керувався (перегляд життєвих установок і поглядів, страх бути знову покараним і т. ін.). Проте, як зазначено у зв’язку з цим у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», такі види звільнення можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою