Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

Станом на липень 1940 р. вище державно-партійне керівництво Третього рейху розглядало або принаймні не виключало створення незалежної Української держави. Але, наскільки мені пощастило зрозуміти, тільки за рахунок територій, відвойованих у СРСР. Питання включення до цього евентуально можливого державного утворення окупованої Східної Галичини не ставилося на порядок денний – вона була включена до складу Генеральної губернії.

За рік ситуація з цим теоретично можливим проголошенням змінилася. 16 липня 1941 р. в атмосфері ейфорії, викликаної оглушливим розгромом Червоної армії, відбулася чергова нарада вищого керівництва Німеччини. Учасники: фюрер і рейхсканцлер Адольф Гітлер особисто, Герман Герінг (на цей момент – наступник фюрера, президент рейхстагу, міністр-президент та рейхсштатгальтер Пруссії, імперський міністр авіації, командувач ВПС, рейхсмаршал Великогерманського рейху), Розенберг, Ганс-Генріх Ляммерс (рейхсміністр без портфеля, шеф Імперської канцелярії, заступник голови Ради з оборони Рейху, обергрупенфюрер СС), Вільгельм Бодевін Кейтель (начальник штабу Верховного головнокомандування Збройних сил Німеччини, генерал-фельдмаршал) та, можливо, Мартін Борман (секретар фюрера, керівник партійної канцелярії, імперський міністр без портфеля, член Ради оборони Рейху), який, напевно, вів протокол цієї наради.

Одне з обговорюваних на тій нараді питань – доля територій, населених українцями. Вирок перший: «староавстрійська Галичина стане територією Рейху».

Розенберг: «В Україні ми повинні ввести в дію культурницьке піклування, слід було б розбудити історичну свідомість українців, створити в Києві університет і т. ін.», зокрема «сприяти певним прагненням до самостійності».

Гітлер: «…ще раз наголошує, що протягом наступних трьох років найважливішою територією, без сумніву, буде Україна. Тому найкраще призначити туди Коха…».[42]

Еріх Кох (Koch, Erich) (19.06.1896 – 12.11.1986)

Народився в сім'ї робітника, за віросповіданням – лютеранин. Учився в торговельному училищі. Учасник Першої світової війни, на якій став переконаним соціалістом. У 1919 р. – учасник «Добровільного корпусу» Россбаха. Член НСДАП з 1920 р. У 1928–1945 pp. – гауляйтер Східної Пруссії. В травні 1941 р. – листопаді 1944 р. – рейхскомісар дистрикту «Україна» з осідком у Рівному. В 1945–1949 pp. переховувався в британській зоні окупації Німеччини. Після викриття був переданий СРСР. За нез'ясованих обставин, за особистою вказівкою Сталіна, був переданий до Польщі, де був засуджений «за злочини, здійснені на території Східної Пруссії», яка на той час була приєднана до СРСР. На суді оголосив про симпатії до СРСР, про свої дії, спрямовані на недопущення створення незалежної України. 1959 р. засуджений до страти. Вирок не виконувався з огляду нібито через слабке здоров'я. Утримувався у в'язниці м. Барчево (Ольштинський повіт Вармінсько-Мазурського воєводства) у гуманних умовах, користувався телевізором, отримував газети і журнали тощо. Уряд СРСР ніколи не домагався його видачі для суду за злочини на території УРСР. На думку деяких дослідників, співпрацював з НКВС, запровадженням терористичних заходів проти місцевого населення провокував його на збройний опір німецьким окупантам.[43]

Тюрма, в якій утримувався Е. Кох. Сучасний вигляд

У цій історії є ще один важливий нюанс.

Історія ця вкрай заплутана, реальних документів – катма. Якщо такі й існують, то зберігаються у федеральному архіві в м. Кобленці і українським дослідникам у повному обсязі невідомі. Відомо натомість, що вермахт ніяких політичних цілей як таких не мав, мати не міг і всіляко від будь-яких спроб втягнути його в політичні розборки відмежовувався. Тим більше це стосується і «східної» політики державного керівництва взагалі, і «українського» її напрямку зокрема. Свій інтерес у цьому мав тільки абвер – військова розвідка. Але, як розуміємо, інтерес цей був вузькопрофільний і мав цілком утилітарний характер.[44]

Спробуємо кинути світло за допомогою інших джерел. Відкриємо, для прикладу, мемуари одного з лідерів ОУН З. Книша. Відкривши, натрапимо на такі судження: «Німецькі військові чинники радніше говорили з бандерівцями, як з нашою Організацією (тобто з ОУН. – Д. Я.). Причина та, що наш Провід висунув політичні передумови, від яких здійснення або бодай декларативного проголошення узалежнював яку-небудь співпрацю на Сході…Голова ПУН не відступав від тієї передумови і стояв при ній так само твердо…як і