Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

• «А що, якщо тільки я вважаю себе самодостатньою, а інші ні?»

• «А що, якщо я дозволю всім побачити мою недосконалість, а побачене нікому не сподобається?»

• « А що, якщо моїм друзям / родині / співробітникам більше подобалася я ідеальна… Знаєте, ота жінка, яка дбала про все і кожного?»

Інколи, коли ми відкидаємо систему, вона відкидає нас. Може статися все що завгодно — від закочування очей і перешіптування до зіпсутих стосунків із близькими людьми і почуття ізольованості. Наша щирість може наштовхнутися на жорстку і ганебну реакцію. Досліджуючи щирість і сором, я виявила, що відвертість у висловлюванні думок часто викликає почуття сорому у жінок. Ось як учасники дослідження описали свою боротьбу за те, щоб залишатися собою:

• Не викликай у людей почуття дискомфорту, але будь чесним.

• Не засмучуй і не ображай нікого, але говори те, що думаєш.

• Справляй враження інформованої й освіченої людини, але не всезнайка.

• Не говори нічого непопулярного або провокаційного, але не бійся не погоджуватися з думкою більшості.

Я також виявила, що чоловікам і жінкам доводиться непереливки, коли їхні думки, почуття і переконання конфліктують із гендерними стереотипами. Наприклад, дослідження якостей, які ми асоціюємо з жіночністю, показує, що жінці насамперед потрібно бути стрункою, милою і скромною[19]. Це означає, що, якщо жінки не хочуть ризикувати, їм потрібно залишатися такими непомітними, тихими і привабливими, наскільки це можливо.

Розглядаючи якості, які пов’язують із мужністю, дослідники назвали найважливішими для чоловіків такі риси: контроль над емоціями, кар’єризм, контроль над жінками, гонитва за статусом[20]. Це означає, що, бажаючи уникнути ризику, чоловіки повинні відмовитися від емоцій, почати заробляти і відкинути близькі стосунки.

Річ у тім, що… автентичність — не завжди безпечний вибір. Іноді, вирішивши насамперед бути собою, навіть якщо це не всім сподобається, ви ризикуєте. Бо це означає вихід із зони комфорту. І, повірте мені як людині, яка не раз це робила: мандруючи незнайомою територією, дуже легко заблукати.

Легко нападати і критикувати людину, яка ризикує — озвучує непопулярні думки або ділиться зі світом своїм творінням чи намагається зробити щось нове, що в неї ще недостатньо добре виходить. Жорстокість — дешева, легка, низька і нестямна. Вона також боягузлива. Особливо коли ви ображаєте і критикуєте анонімно — на жаль, сучасні технології дозволяють це.

Намагаючись бути щирим і сміливим, важливо пам’ятати, що жорстокість завжди завдає болю, навіть якщо критика необґрунтована. Коли ми йдемо проти течії і демонструємо світові себе і свої творіння, деякі люди відчувають загрозу і намагаються вдарити нас у найуразливіше місце — зовнішність, почуття і навіть наші методи виховання дітей.

Проблема полягає в тому, що, якщо нам байдуже до думки інших і ми не сприйнятливі до болю, нам також важко вибудовувати близькі стосунки з людьми. Сміливість — це відкритість, а не імунітет до критики. Вразливість — це той ризик, на який ми повинні піти, якщо хочемо мати душевні стосунки з іншими.

Якщо ви схожі на мене, автентичність здається вам лячним вибором: у тому, щоб показати світові своє справжнє «Я», криється ризик. Але я переконана, що приховувати себе і своє обдарування від світу ще ризикованіше. Наші невисловлені думки, переконання і досягнення нікуди не зникають. Вони гноять нас зсередини, з’їдають нашу самоповагу. Гадаю, ми повинні народжуватися з попереджувальним знаком, подібним на ті, що розміщують на сигаретних пачках: «Увага! Якщо зраджуєте собі заради власної безпеки, вам загрожують стан тривожності, депресія, ожиріння, алкогольна залежність, напади люті й осудження, відраза і безпричинна печаль».

Не варто жертвувати своєю особистістю через страх перед думкою людей. Так, наше рішення бути собою може заподіяти біль нашому оточенню, але, врешті-решт, бути собою — це найкращий дарунок, який ми можемо зробити людям, котрих любимо. Коли я припиняю бути такою, якою мене хочуть бачити інші, у мене з’являється більше часу, уваги, любові і ніжності на важливих для мене людей. Можливо, моє прагнення бути собою нелегко позначається на Стівові та дітях — переважно тому, що вимагає багато часу, енергії та сил. Але насправді Стів, Еллен і Чарлі ведуть ту саму боротьбу. Усі ми це робимо.

АКТивація

Аналізуйте. Щоразу опиняючись у вразливій ситуації, я холоднокровно аналізую свої наміри, повторюючи собі: «Не задкуй. Не надимай щік. Відстоюй свої переконання». Гадаю, у вірності своїм переконанням є щось глибоко духовне. Проказування цієї короткої мантри допомагає пам’ятати про те, щоб не применшувати своє «Я» заради комфорту інших людей і не вдягати броні заради того, щоб захистити себе.

Керуйтеся натхненням. Мене надихають люди, які діляться своїми досягненнями і думками зі світом. Сміливість заразлива. Моя подруга Кетрін Сентер стверджує: «Ви повинні бути сміливими, щоб інші теж могли виявляти сміливість»[21].

Творіть і дійте. Потрапляючи в ситуацію, в якій я почуваю себе вразливою, я ставлю собі за мету насамперед залишатися собою. Якщо мені це вдається, я ніколи про те не шкодую. Мені може бути боляче, але соромно буває дуже рідко. Коли ж я ставлю мету догодити комусь або отримати схвалення, а це не вдається, мені стає соромно: «Я недостатньо хороша». Якщо я прагну залишитися собою, а комусь це не подобається, мене це не зачіпає. Якщо ж моя мета — сподобатися, а я не подобаюся, у мене проблеми. Я розвиваюся, зробивши автентичність пріоритетною.

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ № 2. Формування поблажливості до себе: позбудьтеся перфекціонізму

Найскладніше і найдивовижніше — припинити бути ідеальним і почати працювати над тим, щоб стати собою.

Анна Квіндлен[22]

Чи не найкраще в моїй роботі — це отримувати звичайні та електронні листи від своїх читачів. На початку 2009 року я одержала тисячу електронних листів від читачів книги «Я думала, це все лише через мене» (I Thought It Was Just Me). Аби відсвяткувати це, я вирішила розпочати у своєму блозі восьмитижневу програму читання цієї книги. Я назвала її «Без Сорому. Радісно».

По суті програма була чимось на зразок книжкового інтернет-клубу. Щотижня ми читали один розділ, я публікувала пости, започатковувала обговорення і пропонувала творчі вправи. Програма і зараз є в моєму блозі, і люди все ще користуються нею — читати книгу разом із друзями значно ефективніше.

Перед початком програми я отримала лист від однієї жінки, в якому йшлося: «Мені подобається ідея книжкового клубу. Не думаю, що у мене проблеми із соромом, але якщо ви коли-небудь зробите щось подібне на тему перфекціонізму, я буду в перших рядах». Лист закінчувався коротким постскриптумом: «Сором і перфекціонізм не мають нічого спільного, адже так?»

Я відписала і пояснила взаємозв’язок між перфекціонізмом і соромом: поки існує перфекціонізм, сором завжди чатує поруч. Насправді сором — це колиска перфекціонізму.

Мені сподобалася відповідь: «Можливо, ви захочете розповісти про це більше ще до того, як МИ приєднаємося до клубу? Ми з друзями знаємо, що грішимо перфекціонізмом, але не відчуваємо сорому через це».

«Ми не відчуваємо сорому…» Ви не уявляєте, скільки разів я це чула! Я знаю, що слово «сором» лякає. Проблема полягає у тому, що, коли ми заперечуємо сором, він виголошує своє право на нас. Один зі способів, за допомогою якого він прослизає у наше життя, — це перфекціонізм.

Як перфекціоністка у минулому і палка прихильниця самодостатності я вважаю надзвичайно важливим