Від диктатури до демократії - Джин Шарп

• визначення конкретних цілей кампанії та їхнього внеску у реалізацію генеральної стратегії;

• врахування конкретних методів або політичної зброї, яку можна найкраще застосувати для втілення обраних стратегій. У межах будь-якого загального плану конкретної стратегічної кампанії необхідно визначити, за допомогою яких тактичних планів і конкретних методів можна чинити тиск і обмежити доступ диктатури до джерел сили. Слід пам’ятати, що досягнення головної мети залежить від правильно обраних, глибоко продуманих і ретельно здійснених менших кроків;

• з’ясування того, чи пов’язані економічні чинники з суто політичною боротьбою і яким чином. Якщо в боротьбі переважають економічні питання, слід врахувати, що економічні проблеми можна реально вирішити лише після повалення диктатури, протягом перехідного періоду. Зволікання з вирішенням цих проблем може викликати невдоволення та розчарування населення і водночас сприятиме активізації деспотичних сил, які натомість обіцятимуть припинення економічних негараздів;

• попереднє з’ясування того, яка структура керівництва та система зв’язку найкраще пасуватиме опору на початку боротьби. Якими будуть можливі механізми прийняття рішень і налагодження зв’язку в процесі боротьби з метою здійснення постійного керівництва учасниками руху опору та населенням загалом?

• інформування про перебіг боротьби населення, представників диктаторського режиму та міжнародної преси. Заяви і доповіді завжди повинні містити суто фактичну інформацію. Перебільшення та безпідставні заяви підірвуть довіру до руху опору;

• планування конструктивних і самодостатніх соціальних, освітніх, економічних і політичних заходів для забезпечення потреб власного населення під час конфлікту. Подібні проекти можуть очолювати люди, які не беруть безпосередньої участі в кампаніях руху опору;

• визначення типу зовнішньої допомоги, що є бажаною для підтримки окремих кампаній або усієї визвольної боротьби. Як найкраще мобілізувати і використати зовнішню допомогу, щоб уникнути залежності внутрішньої боротьби від ненадійних зовнішніх факторів? Слід врахувати, які саме зовнішні сили найбільш імовірно та найефективніше зможуть допомогти, наприклад, громадські організації (суспільні рухи, релігійні чи політичні групи, профспілки тощо), уряди окремих держав і/або Організація Об’єднаних Націй та її різноманітні структури. Більше того, стратеги руху опору повинні вжити заходів для збереження порядку та забезпечення власних потреб під час масового протистояння диктаторському контролю. Це не тільки сприятиме створенню альтернативних незалежних демократичних структур і забезпеченню реальних потреб, а й позбавить підстав будь-які твердження про те, що для підтримання порядку і законності необхідні жорстокі репресії.

Для того, щоб політичний спротив проти диктатури мав успіх, конче необхідно, щоб населення сприйняло ідею відмови від співпраці. Як видно на прикладі байки про «мавпячого короля» (див. третій розділ), головна ідея проста: якщо достатня кількість підлеглих, незважаючи на репресії, відмовляються від співпраці, деспотична система слабне і зрештою розпадається.

Люди, які живуть в умовах диктатури, можливо, вже знайомі з цією ідеєю з різних джерел. Навіть якщо й так, демократичні сили повинні поширювати ідею відмови від співпраці. Можна поширювати в суспільстві історії на зразок байки про «мавпячого короля». Такі історії зрозумілі всім. Коли населення сприйме загальну ідею відмови від співпраці, воно зможе усвідомити доцільність майбутніх закликів до відмови від співпраці з режимом, а також саме вигадуватиме безліч нових форм відмови від співпраці залежно від ситуації.

Попри труднощі та небезпеку, які чатують в умовах диктатури на тих, хто поширює ці ідеї, новини і розпорядження руху опору, демократи неодноразово доводили, що це — можливо. Навіть за фашистського та комуністичного режимів учасники руху опору знаходили можливість підтримувати зв’язок не лише з окремими особами, а й з широкими народними масами через видання підпільних газет, листівок, книг, а в останні роки — аудіо-та відеокасет.

Надаючи перевагу попередньому стратегічному плануванню, можна сформулювати та поширити загальні ідеї руху опору, висвітлити проблеми та окреслити обставини, за яких населення повинно чинити опір і відмовлятися від співпраці, а також способи його здійснення. Тоді населення знатиме, як діяти в конкретних важливих ситуаціях, навіть якщо лідери демократичного руху на той час будуть позбавлені каналів зв’язку. Така інформація також допоможе в майбутньому вберегтися від фальшивок, які політична поліція може поширювати з метою спровокувати дії, які дискредитують рух опору.

Стратеги повинні передбачити можливу реакцію на дії демократичного опору та репресії, особливо межі жорстокості диктаторського режиму. Необхідно продумати, як протистояти чи уникнути можливого посилення репресій і не скоритися. Тактика передбачає в конкретних ситуаціях попередження населення та учасників опору про можливі репресії, адже вони повинні усвідомлювати ризик своєї участі. Якщо очікуються серйозні репресивні заходи, варто підготувати медичну допомогу для поранених. Попереджуючи репресії, стратегам добре було б попередньо визначитися із застосуванням певної тактики і методів, які б сприяли досягненню цілей конкретної кампанії чи визвольної боротьби, однак знизили ймовірність репресій настільки, наскільки це можливо. Наприклад, вуличні демонстрації та паради проти особливо жорстокого режиму справді можуть вражати своїми масштабами, але можуть і спричинити тисячі жертв. Зрештою, така висока ціна з боку демонстрантів не обов’язково означатиме збільшення демократичного тиску на диктатуру, а, можливо, цього можна було досягти, якби кожен залишався вдома, взяв участь у страйку або ж масових акціях відмови цивільних службовців від співпраці з режимом.

Дехто вважає, що для досягнення стратегічної мети руху опору необхідно вдаватися до провокативних дій, які передбачають високий ризик втрат. В такому разі слід дуже добре зважити можливі втрати і здобутки. Можливо, населення та учасники опору більше схильні до дисциплінованого та ненасильницького способу ведення боротьби? Чи здатні вони протистояти провокаціям та насильству? Стратеги повинні визначити, яких заходів слід вжити для підтримання дисципліни ненасильницької боротьби та продовження опору, незважаючи на жорстокість. Чи будуть можливими та дієвими такі засоби, як громадські звернення, заяви, листівки, марші та демонстрації, бойкоти прихильників диктатури? Лідери повинні завжди остерігатися провокаторів, які прагнутимуть підбурити демонстрантів до агресивних дій.

Якщо продуманий