Аналітична історія України - Олександр Боргардт
В обмін на довічне поселення солдат на місцевості, селяни звільнялися від рекруччини, але – одночасно, ніби й самі ставали солдатами. Селянка, що захоче пошлюбити солдата, отримає порядну грошову нагороду, від самого «ґосударя Алєксандра Павловіча», але її дочки будуть вже солдатськими дочками. І все у подібному ж сучасному роді – самі пільги та компенсації.
Від усієї аракчєєвської настанови – за версту тхне соціалізмом: і безкоштовне лікування, і безкоштовна освіта, і казенні помешкання – не «воєнноє посєлєніє», а чистий фаланстер. Та, ще й оте, зовсім сучасне – прямокутно-рівнобіжне планування казармено-пєтєрбурзького зразка, злиття дрібних осель у великі села, об’єднання усіх корів під спільним дахом, аби марно не шалалися вулицями та не заважили «мірному ратному труду».
Правлінь та райкомів тоді не було, мабуть було ще рано, але всі прикмети діяльності бачимо ті самі: вставали та клалися спати одночасно, за дзвінком, одночасно розтоплювали та гасили печі. У призначений час, «строєм, строєм», відправлялися доїти корів або сіяти.
Церемонія заснування військових поселень (була й така!) наводить на ще більш сумні роздуми. Важко сказати, чому тут більше слід дивуватися, – сталому товченню на місці зупиненого часу, чи убозтву стиглої не до подолання уяви.
Під грім барабанів та верещання фанфар, незмінних національних музичних інструментів, селяни зганялися на площу, де було поставлено стіл, застелений червоною скатертиною (так, саме так). Єдина різниця полягала на тому, що на відміну від совєцьких часів то була не дешева кумачева ганчірка, а добротне червоне сукно. На столі лежала вчасно підготована колективна заява селян із проханням прийняти їх до «колх…» – пробачте, – до «воєнного посєлєнія», ясна річ. Кожен мав проставити біля свого прізвища підпис або ж хрест. Для незгодних в уповноваж… – пробачте, – офіцера, був приготований арґумент. Не наґан, звичайно, як потім, наґанів іще не було. Хоч народився вже, можливо, татусь або радше дід майбутнього Наґана. Арґумент був у дусі часу – два дужих солдата з розгами.
* * *
Однак, ідея «воєнних посєлєній», наче створена для Росії – «ґосударства воєнного», – не знайшла співчуття у народів імперії. Всього через два роки по виданні указу, влітку 1819, спалахнуло Чугуївське повстання. Заснування в околицях Чугуєва військових поселень переповнило чашу терпіння людей. Вони, вже від Єкатєріни II, жили в умовах військової окупації та у вирі змін. І насправді, за кілька десятків років, – і знищення козацтва, і державні монополії, і заведення торгівлі людьми; а тепер іще й «воєнниє посєлєнія». Такого шаленого натиску історично проґресивних реформ важко було витримати відсталим та патріархальним селянам України. До того ж, не знайомих ні з ідеями Шарля Фур’є, ні з ідеями графа Алєксєя Аракчєєва.
Військові (краще сказати – воєнізовані) селяни припинили роботи, перебили командирів, та вибрали власних ватажків.
Бунт припинив тільки військовою силою сам граф А. А. Аракчєєв, та 52 «зачінщіка» було присуджено «проґнать сквозь строй», отримати 12 000 ударів палками – «шпіцрутєнамі». Був тоді такий засіб перевиховання, невід’ємна частина тієї самої історії, котра за словами так улюбленого у світі останнього ґєнсєка М. С. Горбачева, – «сплотіла всєх нас». Або за іншим авторитетом – «наша совмєстная історія». Більшість їх, ясна річ, померли, забиті на смерть, але присутні при покаранні реакційно налаштовані батьки – заклинали їх: у жодному разі не просити пощади.
Ця непередбачена подія на батьківщині всіх бунтів – Україні, – притьмарила, з самого початку, блиск великої ідеї, яка має відродитися та розквісти через якісь сто років.
Але, натхненні розгами та шпіцрутенами селяни, все одно – масами вливаються до «воєнних посєлєній», і справа графа починає процвітати. По цьому наступає, навіть, певна кульмінація, – творець великої ідеї робить небуденне відкриття: треба все напродуковане – спочатку звезти докупи, до суспільного магазину, а вже звідти розподіляти, «раздавать по єдокам». Це тільки ми зараз можемо оцінити, наскільки близьким був граф Аракчєєв до наступного та вирішального кроку: звезти все з окремих магазинів до Мос… пробачте – до столиці, а вже звідти розподіляти «по мєстам»; хоч по «труду», хоч по «потрєбності», а хоч і по-старому – по «єдокам». Однак, щось заважило зробити цей наступний крок до «свєтлого будущєґо»: чи то була ота «оґранічєнность дворянско-помєщічьєго міровоззрєнія», чи то відсутність на той час необхідної інфраструктури в країні, – важко сказати; але цього так і не сталося.
Справа, що на сто років передувала «сплошной коллєктівізації сєльского хозяйства», квітла аж до 1825, коли на зміну раптово померлому в Таґанрозі імператорові Алєксандру I, не без певного галасу, прийшов на зміну його молодший брат Ніколай I. Він не любив графа Аракчєєва Алєксєя Андрєєвіча, та й відняв у нього улюблену дитину, передав «воєнниє посєлєнія» під опіку свого графа – Бенкендорфа, що завідував у нього «Третьім Отдєлєнієм Імператорской Канцєляріі», яке являло собою, у масштабі імперії, – наступний «Пєрвий Отдєл».
Випадковість, чи то закон часу, але з тих самих пір спостерігається присмерк та загальний упадок «воєнних посєлєній».
Падає, насамперед, продуктивність виробництва, падають з року на рік врожаї. Із «воєнних посєлєній» починають розбігатись люди. Падає, що вже зовсім неймовірно для Росії, – народжуваність, що марно намагається виправити дотепний граф Бенкендорф, прикріпляючи до кожного селянського подружжя двох здорових «бобилєй із рєзєрва». Але, все марно, все це не допомагає.
Новгородськими та Псковськими поселеннями прокочується 1831 хвиля повстань, викликана Польським повстанням в Польщі та Литві, та його підтримкою в Білорусі та в Україні. Багато часу та засобів забирає придушення революцій у Європі, та зараз просто не до них. «Воєнниє посєлєнія» занепадають все більше, а року 1854 спалахує Кримська війна, яка вартуватиме життя Ніколаю I, а згодом – і всій Першій імперії.
А року 1857, десь сорок років від початку справи, – «воєнниє посєлєнія» відмінюються офіційно імператорським указом, а їх населення повертається до минулого стану «удєльних крєстьян»: зроблено ще один круг навколо імперського стовпа…
Так остаточно гине цей передчасно народжений у мозку мавпоподібного графа з колишніх капралів, – «росток соціалізма».
10. Декабристи
В
