Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за Кримінальним кодексом України у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені цим кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Особлива частина КК України визначає, зокрема, діяння, криміналізація яких відбулася на підставі укладених і ратифікованих Україною міжнародних договорів щодо боротьби зі злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (розділ XX КК).

§ 9. Видача злочинців

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Конституції України, громадянин України не може бути виданий іншій державі. Це положення відображене у ст. 10 Кримінального кодексу України. За цією статтею, «громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду».

Однак ця заборона стосується лише національної, а не міжнародної юрисдикції; вона має на меті гарантувати неупередженість судового розгляду та справедливість і законність покарань для своїх громадян. Таку заборону не можна переносити на випадки можливої видачі громадянина України повноважному Міжнародному судовому органу у зв’язку з вчиненням ним злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародних воєнних злочинів, відповідальність за які передбачена Римським Статутом Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р., підписаного від імені України 20 січня 2000 р. Конституційні положення щодо заборони видачі громадян України (навіть за умови широкого тлумачення поняття «видача»), за висновком Конституційного Суду України, не можна розглядати окремо від міжнародно-правових зобов’язань України. При цьому слід мати на увазі, говориться в цьому висновку, також принцип компліментарності, закріплений у Римському Статуті (ст. 17), з якого випливає, що в разі задіяння національної юрисдикції щодо осіб, винних у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів, Міжнародний кримінальний суд не здійснюватиме щодо них власної юрисдикції, отже, і питання про передачу їх Міжнародному кримінальному суду не виникатиме.

25 вересня 1995 р. Україна приєдналася до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Відповідно до положень названої та інших конвенцій, до яких приєдналася Україна, КК України передбачає, що іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є (ч. 2 ст. 10).

Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочин поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання (ч. 3 ст. 10 КК).

Видача правопорушників здійснюється у зв’язку з правопорушеннями, які караються законами сторони, що робить запит, і сторони, якій робиться запит, позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний строк не менше одного року чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув’язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території сторони, що робить запит, термін призначеного покарання має становити не менше чотирьох місяців (ч. 1 ст. 2 Конвенції).

§ 10. Чинність кримінального закону в часі

У ст. 4 КК визначено три положення щодо чинності закону про кримінальну відповідальність в часі:

1) закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (це Конституційне положення);

2) злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння;

3) часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Чинним визнається закон, що набрав законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк — до закінчення такого строку. Разом з тим у ст. 5 КК обумовлені випадки, коли прийнятий новий закон скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Такий закон має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Проте закон, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії у часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом’якшення або посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Нагадаємо, що закон, який скасовує злочинність діяння, має зворотну дію в часі, а це означає: а) діяння, вчинене особою, що вважалося злочинним до набрання сили цим законом, більше не вважається злочином. Кримінальна справа щодо такої особи не може бути порушена, а наявна справа підлягає закриттю за відсутністю складу злочину; б) особа, що була засуджена і відбуває покарання за діяння, яке новим законом не визнається злочином, підлягає звільненню від покарання; в) особа, яка відбувала або відбула покарання за таке діяння визнається такою, що не має судимості.

Зворотну силу має і закон, який пом’якшує покарання. Пом’якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону, який набрав чинності, як до основних, так і до додаткових покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом’якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новим законом, на підставі ч. 3 ст. 74 КК.

При цьому можливі два варіанти співвідношення покарання, яке було