Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

Сором — це повноконтактна емоція. Чоловіки і жінки з високим рівнем опірності до сорому знають, коли він їх охоплює. Найпростіший шлях впізнати сором — це виробити уважність до фізичних його симптомів. Як я вже згадувала у розділі про сміливість, співчуття і зв’язок між людьми, я знаю, що сором підступає, коли мене з головою накриває гаряча хвиля неспроможності, серце калатає, обличчя палахкотить, у роті пересихає, під пахвами поколює, а час уповільнюється. Важливо впізнавати ці симптоми, щоб знайти у собі розважливість для протистояння сорому.

Коли нам соромно, ми забуваємо про норми поведінки. Перед тим як сказати щось, надіслати лист або написати повідомлення, про яке ми шкодуватимемо згодом, необхідно емоційно зіп’ястися на ноги. Я знаю, що мені потрібно від десяти до п’ятнадцяти хвилин, щоб зібратися з духом, і що я, напевно, розрюмсаюся перед тим, як наважуся діяти. Мені також потрібно помолитися. Знання про це є дарунком долі.

Якщо ви хочете зміцнити імунітет до сорому і навчитися визнавати правду, почніть із цих запитань. Отримані відповіді можуть змінити ваше життя.

1. Якими ви стаєте, коли почуття сорому заганяє вас у глухий кут?

2. Як ви захищаєтеся?

3. Кому ви телефонуєте, аби впоратися з бажанням напаскудити у відповідь, заплакати і сховатися або догоджати людям?

4. На який найсміливіший вчинок ви могли би наважитися, відчуваючи себе нікчемним і ображеним?

Наші історії не призначені для всіх. Почути їх — привілей, і перед тим, як поділитися ними, ми маємо запитати себе: «Хто заслужив на право почути мою історію?» Якщо в нашому житті є одна або дві людини, які можуть сісти поруч, вислухати наші ганебні історії і любити нас за нашу силу та слабкості — нам неймовірно пощастило. Якщо у нас є друг або кілька друзів, або родина, які приймають нашу недосконалість, вразливі місця і сильні сторони і дозволяють відчути душевну близькість із ними — нам неймовірно пощастило.

Нам не потрібно відчувати кохання, взаєморозуміння й увагу до нас від усіх людей у нашому житті, але нам потрібна принаймні одна близька людина. Якщо у нас є ця людина або невеличке коло людей, на яких можна покластися, найкращий спосіб визнати існування зв’язку з ними — повірити, що ви цього гідні. Якщо ми вибудовуємо стосунки, фундаментом для яких є любов, душевна близькість і щирість, ми повинні почати з визнання: «Я цього гідний».

Дороговказ № 1.Розвиток автентичності: не зважайте на думку інших

Часто люди роблять спробу жити навспак: вони намагаються мати більше речей або заробити більше грошей, аби робити більше того, що їм хотілося би, і таким чином стати щасливішими. Насправді все відбувається навпаки. Насамперед вам потрібно стати собою, а потім робити те, що потрібно, аби отримати те, чого прагнете.

Марґарет Янґ

До початку дослідження я завжди думала, що люди бувають або автентичними, або фальшивими. Автентичність, тобто щирість, була для мене лише якістю, яка у тебе або є, або немає. Гадаю, що більшість із нас використовує цей термін саме так: «Вона дуже щира особистість!» Але коли я занурилася в дослідження і почала працювати над собою, зрозуміла, що, як і багато інших жаданих якостей, щирість — це не вроджена риса, яка або є, або відсутня. Це результат практики — свідомий вибір способу життя.

Автентичність — це сукупність рішень, які нам доводиться приймати щодня. Йдеться про вибір відкритися і залишатися собою. Це рішення має бути чесним. Рішення показати своє справжнє «Я».

Існують люди, які свідомо розвивають автентичність, а є люди, які цього не роблять; дехто з нас іноді поводиться щиро, а інколи — ні. Повірте мені, хоч я чимало знаю про автентичність і наполегливо працюю над її розвитком у собі, якщо мене переповнюють сумніви або сором, я можу зрадити своє «Я» і стати такою, якою хочете мене бачити ви.

Думка про те, що ми можемо обрати автентичність, сповнює більшість із нас надією і зневірою водночас. Ми відчуваємо надію, тому що цінуємо справжність. Чимало з нас тягнється до душевних, простих, чесних людей, прагнучи стати такими ж. Ми відчуваємо зневіру, тому що, навіть не замислюючись, більшість із нас знає, що залишатися собою в суспільстві, яке диктує нам усе — від того, скільки ми повинні важити, до того, як має виглядати наш будинок — це величезне випробування.

Враховуючи складність поставленого завдання — залишатися собою у суспільстві, яке хоче, щоб ви «підлаштовувалися» і «догоджали», я вирішила використати свою працю, щоб сформулювати визначення автентичності, котре стане наріжним каменем дослідження.

Як виглядає анатомія автентичності? Із сукупності яких частин складається наше справжнє «Я»? Ось що у мене вийшло:

Автентичність — це щоденна практика не думати про те, якими нас хочуть бачити інші, і сприйняття себе такими, які ми є.

Вибір автентичності означає:

• наважитися на недосконалість, встановлення особистих кордонів і дозволити собі бути вразливим;

• виховувати у собі співчуття, яке будується на переконанні, що всі ми зіткані із сильних сторін та недоліків;

• плекати зв’язки з іншими людьми і близькість із ними, що з’являється, якщо ми віримо у власну самодостатність.

Автентичність вимагає життя і любові за покликом серця — навіть якщо це складно, навіть коли ми змагаємося із соромом і страхом неповноцінності, й особливо тоді, коли радість так переповнює нас, що ми боїмося дозволити собі радіти.

Свідомо практикуючи автентичність під час душевного сум’яття, ми впускаємо у своє життя благодать, радість і почуття вдячності.

Ви зауважите, що чимало тем із десяти дороговказів переплітаються між собою. Вони повторюватимуться у цій книзі. Усі дороговкази взаємопов’язані і споріднені один з одним. Моя мета — розповісти про кожну з цих тем окремо і про всі разом. Я хочу, аби ми довідалися, куди веде кожен із дороговказів осібно та як вони переплітаються у житті. У цій книжці ми розтлумачимо для себе такий термін, як «перфекціонізм», аби зрозуміти, чому він такий важливий, та що найчастіше заважає нам жити щиросердним життям.

Залишатися собою — це нелегкий вибір. Едвард Естлін Каммінґс писав: «Бути не кимось іншим, а собою, у світі, який докладає всіх зусиль, вдень і вночі, аби змусити вас бути ким завгодно, тільки не собою, означає брати участь у найважчій битві, на яку лише здатна людина, і ніколи не припиняти боротися». Битва «за себе справжнього» — це одна з найсміливіших битв, у якій нам доводиться брати участь.

Коли ми вирішуємо стати чесними із собою, люди довкола нас силкуються втямити, як і чому ми змінюємося. Наші подружжя і діти можуть відчувати страх і невпевненість, зауваживши ці зміни в нас. Друзі і родичі можуть занепокоїтися, як наше рішення бути щирими відіб’ється на них і на наших із ними стосунках. Дехто надихнеться нашим новим життям; інші можуть зауважити, що ми занадто змінилися — можливо, віддаляючись від них або, наче в дзеркалі, показавши їм їхні недоліки.

Гадаю, статус-кво у стосунках порушує не так наше рішення бути собою, як наша зухвалість залишатися собою. Більшість із нас відчуває сором, коли нас починають вважати самозакоханими або егоїстичними. Ми не хочемо, щоб нашу щирість вважали виявом самолюбства або нарцисизму. Я почувалася так, наче мене