Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Чинячи жорстокий опір, противник 27 січня завдав сильного контрудару в районі прориву і закрив його горловину, відрізавши два танкових корпуси від решти військ ударного угруповання фронту, від штабу і тилу танкової армії. Жорстокі бої, що розгорнулися по прориву заново створеного ворогом фронту оборони, тривали протягом трьох діб.

Незважаючи на винятково важке становище, що склалося, танкові корпуси, наступаючи у відриві від головних сил, продовжували виконувати бойове завдання. Діючи рішуче і сміливо, 20 танковий корпус 27 січня нічною атакою оволодів містом Шполою, а 28 січня вийшов у район Звенигородки, де з’єднався з частинами 6 танкової армії 1 Українського фронту.

Наступ військ 1 Українського фронту почався 26 січня. З’єднання ударного угруповання, у тому числі 6 танкової армії, протягом двох днів проривали ворожу оборону і просунулися за цей час на глибину до 20 кілометрів. Ворог на цьому напрямку чинив винятково впертий опір. 28 січня 6 танкова армія, продовжуючи наступ, просунулася ще на 15 кілометрів, її передові загони досягли Звенигородки і з’єдналися з 20 танковим корпусом 5 танкової армії.

Таким чином, зустрічними ударами танкових армій двох фронтів корсунь-шевченківське угруповання ворога було відрізане від основних своїх сил і опинилося в оточенні. Але в бойових порядках наших військ були проміжки, через які ворог міг вирватись з кільця або одержати допомогу ззовні.

В обстановці, що склалася, танковим арміям було наказано якомога швидше створити міцну оборону на зовнішньому фронті, щоб відбити контрудари танкових дивізій ворога, які підходили до району оточення. Одночасно з цим загальновійськові армії створювали суцільний фронт навколо корсунь-шевченківського угруповання ворога, яке налічувало в своєму складі близько 10 дивізій і велику кількість артилерійських, танкових, інженерних та інших частин і підрозділів.

На кінець дня 3 лютого наші війська щільно затиснули оточеного ворога. Загальновійськові армії спрямували свої основні зусилля на ліквідацію оточених військ, а танкові армії — на відбиття контрударів ворога, який намагався прорватись до своїх військ і вивести їх з кільця. Умови боротьби ускладнювалися тим, що відстань між внутрішнім і зовнішнім фронтами оточення становила всього 15-25 кілометрів.

Найзапекліші бої розгорнулися в смузі армій 1 Українського фронту, де противнику вдалося на початку лютого прорвати оборону на зовнішньому фронті і наблизитися до свого угруповання. Для ліквідації становища, яке створилося, командуючий фронтом перекинув до району прориву 2 танкову армію під командуванням генерал-лейтенанта С. І. Богданова, яка разом з 6 танковою армією зупинила дальше просування ворога. Спроби німецьких танкових дивізій прорватися з півдня до оточених військ були успішно відбиті з’єднаннями 2 Українського фронту.

Поки йшли напружені бої на зовнішньому фронті, стрілецькі з’єднання, підтримувані артилерією й авіацією, стиснули оточене угруповання на невеликій площі, що прострілювалась з усіх боків артилерійським вогнем. Дальший опір його був явним безглуздям. Єдиним виходом для оточених військ ворога в обстановці, що склалася, була капітуляція. Ось чому радянське командування, намагаючись відвернути зайве кровопролиття, запропонувало 8 лютого оточеним військам припинити опір і скласти зброю. Але гітлерівське командування, нехтуючи життям кількох десятків тисяч своїх солдатів і офіцерів, відхилило ультиматум і вирішило будь-якою ціною деблокувати оточені війська.

11 лютого танкове угруповання ворога завдало удару на зовнішньому фронті в напрямку Лисянки, а назустріч йому намагалися пробитись оточені війська. Зав’язались запеклі бої, в яких наші воїни показали зразки героїзму, стійкості та наполегливості. Однак ворогу вдалося потіснити наші частини в районі Лисянки і наблизитися до своїх оточених військ на відстань до 10-12 кілометрів. Щоб не допустити дальшого просування ворога, радянське командування вжило ряд енергійних заходів. У невеликий коридор між двома ворожими угрупованнями були направлені танкові, стрілецькі, артилерійські та інженерні частини, які своїми активними діями зірвали задуми ворога. Його контрударне угруповання було обезкровлене і почало відступати, а оточені війська на кінець дня 17 лютого склали зброю. Лише невеликій групі солдатів і офіцерів у ніч на 17 лютого під прикриттям хуртовини, що розігралась, удалося вирватись з оточення.

18 лютого Москва від імені Батьківщини 20 артилерійськими залпами із 224 гармат сповістила всьому світу про нову блискучу перемогу радянської зброї. Багато частин і з’єднань одержали почесні назви «Корсунських».

За відвагу і героїзм десятки радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а тисячі — нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.

Корсунь-Шевченківська наступальна операція увійшла в історію Великої Вітчизняної війни як чудовий зразок оточення і знищення великого ворожого угруповання. Вона є яскравим прикладом високого рівня радянського військового мистецтва і показником моральної переваги радянських воїнів над ворогом. Ведучи наступ у винятково складних метеорологічних умовах, радянські воїни проявили витримку, самовідданість і непохитну рішучість добитися перемоги.

У результаті знищення корсунь-шевченківського угруповання остаточно були поховані плани німецько-фашистського командування відносно поновлення оборони по Дніпру. Разом з тим були створені сприятливі умови для дальшого розвитку наступу радянських військ до Південного Бугу і Дністра з метою повного визволення Правобережної України.

Говорячи про битву під Корсунем-Шевченківським, я завжди з глибокою вдячністю згадую своїх бойових товаришів генералів В. Н. Баскакова, В. І. Полозкова, П. Г. Гришина та інших. Користуючись нагодою, не можу не відзначити видатну роль в успішному проведенні операції командуючого 2 Українським фронтом Маршала Радянського Союзу Івана Степановича Конєва.

На закінчення мені хотілося б ще раз підкреслити, що наші перемоги над гітлерівськими військами в зимових боях 1944 року під Корсунем-Шевченківським були здобуті не лише в результаті вмілого керівництва з боку командирів і штабів, але насамперед завдяки високим морально-бойовим якостям радянських воїнів, проявленими ними мужності, стійкості, масовому героїзму і військовій майстерності, вірності справі Комуністичної партії і