Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Ось як характеризує ситуацію на цих теренах тодішній командир одного з підрозділів Армії Людової на Любельщині Е. Грончевський[31] («Ластівка»): «З прикрістю мушу зазначити, що на прибузьких землях першість у знущанні над мирним населенням належала реакційному підпіллю, бо напади українських націоналістів були рідкими, здійснювались кілька- чи кільканадцятиособовими бандами, які проникали на лівий берег Бугу і, як правило, швидко втікали назад. Використовуючи прецедент, командири реакційного підпілля організували на цих теренах широкомасштабні вилазки, переслідуючи населення у селах, де проживали українці. У цих вилазках не раз брали участь організовані кількасотособові ватаги, які сіяли страх, знищення і залишали після себе сліди невинно пролитої крові.. Нам підтвердили все, що ми чули серед населення про польсько-українські стосунки, називаючи конкретні факти і докази… Зусилля підрозділів пролондонського підпілля були спрямовані головним чином на боротьбу, а швидше на винищення сіл, де проживали українці та змішані родини».

Далі Волчев звертає увагу на факт, що колишні командири АК у Грубешівському повіті (командир «Ангел» і його ад'ютант «Альберт»), які вирізнялись у винищенні українців, робили це у співпраці з німцями, з гестапо у Грубешові і Замості. Далі він цитує фрагменти рапорту командування Грубешівського округу БХ від 29 квітня 1944 р., тобто від часу, коли на порятунок українського населення прийшли з-за Бугу підрозділи дивізії СС «Галичина» і сотні УПА, удари яких міцно відчула на собі польська сторона. У рапорті БХ читаємо:

«Тяжка ситуація польського населення у повіті спричинена не тільки підступною інспірацією окупанта і ницістю та варварством українців, як це повсюдно вважається, але й цілком помилковою тактикою, що застосовувалась у цій боротьбі польськими військовими чинниками. Наша позиція в цій справі була така: організувати самооборону польських сіл і не проводити наступальних дій щодо руських сіл, а завдавати ударів окремим особам, які керують діями українців. Тим часом ЗВЗ, яке спочатку дотримувалося цієї лінії (!), змінило тактику і почало застосовувати акції у відповідь, які полягали у спаленні ближчих до берега руських сіл і мордуванні їхніх мешканців з допомогою підтягнутих з цією метою людей з Томашівського повіту.

Такі дії викликали контракції українців і окупантів, і замість допомоги польському населенню вони ослаблювали його, оскільки підрозділи ЗВЗ не убезпечували населення, а самі відступали у безпечне місце (виділення моє. — М.С.).

Останню масову акцію пацифікації в селах, де проживало українське населення, підрозділи АК на Любельщині провели на території Томашівського і Грубешівського повітів весною 1944 року. У березні командир 21 роти АК з Томашівського повіту М. Піларський («Гром») передав підлеглим підрозділам командування округу розпорядження такого змісту: «У відповідній формі псувати життя всім українцям, щоб вони якнайшвидше відійшли з цієї території за Буг чи на інші терени. Не треба встановлювати контакти і співпрацювати з українцями, на кожному кроці віддалятись від них, пам'ятаючи всі кривди, яких вони завдали нашим землякам за Бугом і на терені Грубешівського повіту… Це розпорядження довести до всіх солдатів». Ці вказівки, — коментує Волчев, — мали підготувати умови для безпосередньої акції пацифікації. На практиці вони надавали місцевим осередкам АК повну свободу дій по відношенню до всього українського населення.

У цей самий період у Грубешівському повіті підрозділи АК отримали завдання розпочати збройні антиукраїнські дії. Воно звучало так: «На лист від 23 березня 1944 року наказую очистити передпілля, знищити Гонятичі й Гонятички, усунути українців з Вакійова, ліквідувати тамтешніх проводирів… Не допустити до оселення українців у тамтешніх місцевостях, тобто Вакіївці, Черні, Тереспі та інших місцевостях, які прилягають до вас. Очистити глибоко передпілля, хоча б навіть треба було досягти замойських теренів».

Особливого розмаху ця акція набрала у квітні 1944 року, коли підрозділи АК і теренові органи Представництва лондонського уряду вчинили спроби масового виселення українського населення. Спеціальний наказу зазначеній справі видав 13 квітня командир Томашівського округу АК В.Щепанкевич («Другак», «Лось»). Цей наказ приписував між іншим: «Після отримання листівок про виселення українців наказую Вам нинішньої ночі розпочати виселення українців, які проживають на Вашій території, у напрямку на схід (Грубешівський повіт). Ця акція повинна бути проведена протягом одного дня 14 цього місяця. Початок — 01 година ночі.

Виконання:

1) Закрити всі напрямки на захід, щоб не дозволити українцям відходити у західному напрямку.

2) Мати підрозділи, які ввійдуть до українських сіл і вручать листівки… Зібрати всіх на місці збору, вказати їм напрямок руху і випровадити їх далеко в передпілля грубешівському напрямку.

3) Тих, хто чинитиме опір, слід ліквідувати».

Листівки під назвою: «До українського населення!» були підписані місцевим керівництвом громадянської боротьби і мали такий зміст: «Цю місцевість українське населення повинно залишити негайно, найпізніше до 14.IV. 1944 р. Напрямок евакуації: схід. На захід однозначно не можна виїжджати. Це розпорядження видано з метою уникнення звичайних суперечок і вбивств. Ті, хто його не виконає, безумовно, зазнають нещадних наслідків».

Отже, Представництво і Армія Крайова свідомо підігрівали у південно-східних повітах Любельщини польсько-українську боротьбу, протиставляючи населення двох національностей. Це не було результатом якихось непорозумінь чи помилок. Керівні чинники пролондонських угруповань добре знали, що більшість українського населення не брала участі в злочинній діяльності українських націоналістів. (…)»

У своєму зведенні, густо переповненому посиланнями з виділенням таких джерел, як архів колишнього командування воєводської громадянської міліції у Любліні, Волчев посилається також на документи Групи Представництва уряду РП на край у колишньому архіві Інституту історії партії, добірку матеріалів, з якого ми опублікували у II томі. Судячи зі зведення Волчева, він не бачив цієї добірки, але і так зміг установити, що винищення українського населення на Любельщині не було результатом якихось непорозумінь чи помилок.

Сумно, але правдиво!

«У загостренні польсько-українського конфлікту, — читаємо далі, — брали активну участь і керівні чинники Народової партії, а також кадри включеної в АК Національної військової організації. Осередки НП підбурювали і підігрівали антиукраїнську акцію у повітах зі змішаним населенням. У Білгорайському повіті поряд з підрозділами АК в акціях проти українського населення брав активну участь загін НОВ ФЛжисєнжняка («Отець Ян»).