Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана - Ілля Борщак
Шведи мали ще у свіжій пам'яті союз Карпа Х із Хмельницьким і не треба було їм довго роз'яснювати значення України. Перервану нитку традиції нанизали наново.
У вересні 1707 р. воєнні сили напоготівлі менш-біьше рівноважились. Карло XII, залишивши 8000 війська у Польщі, мав для себе 35000. Його генерали Лєвенгавпт і Лібекер розпоряджали у Лівонії та Фінляндії приблизно від 11000 до 15000 вояками. Таким робом шведи мали 69 тисяч війська, не рахуючи польської помочі; Петро міг протиставити цій силі тільки своїх 60000. Отже, українська армія, трохи менша від цього числа, могла рішати про перевагу.
А проте, не можна було й думати про похід на Москву у напрямку на Смоленськ, бо Петро нищив усе перед шведами.
Вдарити на Москву можна було тільки від України, найближчої до неї. Карло XII обдумав розумніший і реальніший план, і він повинен би був удатись, якби його були перевели у відповідний мент.
А втім, його розвинули занадто пізно.
Коли восени 1707 р. Мазепа прохав Карпа XII злучитись із ним, він мав усю свою армію, москалі були далеко, з розсіяними силами від Полісся до Вильни. Що ж, коли Карло XII замість спрямувати на Україну, пішов у бік на Литву і змінив виконання великого проекту. Один німецький історик з кінця XVIII ст. Енгель добачує у цій помилці головну причину Полтавської програної: ‹Мазепа, — писав він, — у 1709 р. не міг дати Карпові XII обіцяної допомоги. Якби шведи були прийшли на Україну у 1707 р., хтозна? може, й досі існувала би на півночі велика шведська держава, і Україна мала б національного володаря з Мазепиного роду».
Коли шведський король рішився, обставини битви сильно змінились. Хоч який був зручний Мазепа, він не міг відмовитись від усякої помочі цареві і його власна армія ослабла на 15000 доброго козацького війська, що віддалилося від рідного краю. А на його місці москалі зосередили своє військо на Україні. Ще раз мусимо сказати, що Карло XII зробив погано, не прийнявши запросин Мазепи.
Два великі стратеги XVIII в., що уважно прослідили хід цих воєнних операцій, Маврикій Саський і Фридерик Великий дійшли до однакового висновку. Цей другий каже: «Докоряли Карлові XII, що він повірив обіцянкам Мазепи. Але ж козак не зрадив його і навпаки — це Мазепу зрадив несподіваний хід подій, яких він не міг передбачити своїм розумом». Мазепа завсіди тримав військо на польській Україні. Цим військом проводив син його улюбленої сестри Андрій Войнаровський. Старий гетьман дивився на свого сестрінка наче на свою дитину; він вислав його на студії до Саксонії, у дрезденський університет. Це був чільний вояка, вихований на європейця, добрий промовець і талановитий, на якого, як казали, повинно перейти величезне майно гетьмана, а може, і політичний провід.
Не було вже потреби прикидатись. Коли вся Польща заявилась за Станіславом Лєщинським, Мазепа дав наказ свому сестрінкові, щоб покінчив із магнатами на Волині. Почалась різня та руїна, і козаки шукали помсти за віковий кривавий гніт на своїх ворогах. Не треба кращої характеристики цього стану, як промова одного козацького полковника до польського шляхтича, ватажка, що попав у його руки: «Колись ви були нашими панами, а ми вашими підданими. Тоді ви були сміливі; а тепер маєте стільки сили, скільки у старої баби, і ви гідні того, щоб ваші давні піддані плюгавили вас, бо ви не вмієте вже навіть боронитись. Якщо не поправитесь, то повісимо вас усіх за вуха і здеремо із вас шкуру!»
Так Польща почала конати, і це мало тривати майже ціле століття. Північна війна завдала їй лиховісний удар.
Тим часом у Києві Мазепа переводив свій великий план. 16 жовтня прийшов до нього посланець із листом, зашитим у шапці, від княжни Дольської. Як звичайно, заки дав його прочитати Орликові, кляв жіночу глупоту та злобу. У листі княжни був іще другий лист від Станіслава Лещинського.
Княжна повідомляла, що чернець дібрався щасливо до Карпа XII, що шведи наближаються до кордонів України, що приготовлений уже проект договору з Мазепою, і тому прохає гетьмана вислати довірену собі особу, щоб його відобрати.
Провівши ніч на роздумуваннях, Мазепа відкрив Орликові свою душу, наскільки взагалі така непроглядна душа могла це зробити. У довгій промові з різними обережними застереженнями, розумно та передбачливо він виложив йому причини зміни своєї політики.
«Досі я не посмів передчасно виявляти тобі свого наміру та тайни, яку ти відкрив учора випадково, не тому, щоб я мав який-небудь сумнів щодо твоєї вірності для себе — адже ніколи не зможу про твою чесність і подумати, щоб ти за таку мою ласку для себе, любов і добродійства відплачував мені невдячністю і став зрадником. А проте, зваживши, що хоча ти розумний і з чистою совістю, все ж молодий і у таких обставинах не маєш повного досвіду, боявся я, щоб ти у розмові з різними російськими та нашими старшинами, чи то довірочно чи з необережності, не вимовився перед ким з тим секретом і тим самим мене і себе не погубив. Тому, що тепер не можна було перед тобою затаїти цієї тайни, то Всевишнього Бога взиваю на свідка і присягаю, що я не для приватної своєї користі, не для вищих почестей, не для збагачення себе, або для яких-небудь інших химер, а для вас усіх, що є під моєю владою, для жінок і дітей ваших, для загального добра спільної неньки своєї батьківщини бідної України, всього Запорозького війська і українського народу, для розширення прав і військових вільностей, хочу це зробити при допомозі Божій, щоб ви з жінками і дітьми і батьківщина з військом Запорозьким ані від москалів, ані від шведів не загинули».
Мазепа казав Орликові присягнути на хрест, що він мовчатиме. Коли генеральний писар зобразив йому небезпеки наваженого діла, гетьман упевнив його, що піде за подіями. Він прийме пропозиції Карла аж тоді, коли побачить, що цар не тільки не зможе боронити Україну, але й Московщини; тоді весь світ буде свідком, що він іде за конечністю. Чи вільний народ не має обов'язку захищати всіма засобами своєї волі? Щодо листа від Станіслава, він рішив переслати його цареві через свою маму. Можемо догадатись, що Петро ніколи не дістав цього листа. Хоча яке
