Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець

Далі маршрути Віктора Януковича та Олександра Януковича розійшлись. Старший син президента вирушив до Луганська, а сам він із молодшим сином Віктором відправилися до Криму.

Згідно з інформацією Служби безпеки України, 23 лютого Янукович заїхав до ялтинського управління СБУ, де працівники Управління державної охорони написали заяви на звільнення. Янукович із вірними бодігардами оселилися в пансіонаті поряд з рестораном «Тифліс».

За свідченнями одного з лідерів севастопольського Євромайдану Дмитра Білоцерковця, дорогою з Ялти до Севастополя Янукович зробив ще одну зупинку. Про це, стверджує Дмитро, знали окремі офіцери управління СБУ в Севастополі, які нібито чекали наказу на затримання Януковича, проте так і не дочекалися.

Розповідає Дмитро Білоцерковець, лідер молодіжного крила партії «Удар», корінний севастополець: «Щойно він [Янукович. — Прим. ред.] утік до Криму, він їхав чи то з Харкова, чи Донецька, не пригадую. Отже, він їхав на авто, доїхав до Криму. Ми знали, куди він їхатиме, — у Севастополь, він спочатку чомусь заїхав у свою резиденцію в „Межигір’я-2“ в Ласпі [бухта під Севастополем. — Прим. ред.], подивитись, як вона будується, після цього продовжив рух.

На Ялтинському кільці його навіть зустріли наші хлопці! Янукович залишив Севастополь на військовому кораблі, і, за інформацією місцевих жителів „Козачки“ [Козача бухта в Севастополі. — Прим. ред.], з великою кількістю охорони на катері добрався до одного з кораблів Чорноморського флоту РФ і прямо на військовому кораблі відправився в бік Новоросійська. А затримати його змога була. По тій причині, що, навіть коли їхав катер до корабля, декілька гелікоптерів і берегова охорона українських прикордонників могли спокійно його затримати. І найсмішніше, що, куди їхатиме Янукович, про це знали всі. Але нічого не робили. Можливо, дійсно, Аваков не знав про це особисто, а його вводили в оману працівники, котрі на той момент у нього працювали й обдурювали. Утім, на жаль, пасивність була. Кумедно, що ніхто з Києва не давав ніяких доручень СБУ про те, що потрібно затримати Януковича».

Менше з тим. Як стверджують журналісти ТСН, о 23:30 23 лютого в Козачій бухті Севастополя Віктора Януковича зустріли морпіхи 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ. Російські військовослужбовці доправили президента-втікача на десантний катер, і наступного дня корабель пришвартувався в порту російського Новоросійська.

Ось що про це говорить сам Арсен Аваков: «У Криму був безлад, і 24 лютого ми туди полетіли з Наливайченком. Ми поспішали за Януковичем, прямо по гарячих слідах. До речі, він [Янукович. — Прим. ред.] знав, що ми прилітаємо, і покинув країну з Криму. Тоді нас у цих силових операціях супроводжував „Беркут“, який потім перейшов на інший бік [сепаратистів. — Прим. ред.], і Нацгвардія, яка значною частиною повернулася в Україну. Ми заблокували [аеропорт. — Прим. ред.] „Бельбек“, думаючи, що туди може полетіти або звідти може вилетіти Янукович. Тому ми полетіли до Сімферополя, а вже із Сімферополя поїхали прямо в Бельбек. Упевнилися, що там ситуація під контролем.

Ми переконались, що в Бельбеку Януковича нема й він там не з’являвся, що там стоять наші підрозділи, і поїхали далі на його дачу, в Масандру. Лише потім нам стало зрозуміло, що ми йшли за ним із запізненням на дві — три години. Зрештою, частина його особистої охорони повернулася назад».

У зізнанні, яке Владімір Путін зробив під час засідання клубу «Валдай» уже 24 жовтня 2014 року, йдеться про фактично сенсаційні деталі операції з вивезення Януковича: «Не приховуватиму, ми допомогли йому перебратися в Крим. <…> До Києва повертатися [йому. — Прим. ред.] не було сенсу. Усі забули про всякі домовленості. <…> Він попросив вивезти його до Росії, що ми і зробили», — розповів російський президент.

У словах Путіна найбільше привертає увагу пасаж не про допомогу втечі до Росії, а про те, як «ми допомогли йому перебратися в Крим». Адже саме шлях Януковича з Маріуполя до Ялти викликає найбільше запитань, особливо в аспекті допомоги російських спецслужб. Це зізнання Путіна трохи прояснює дійсний ступінь контролю російською розвідкою та спецпризначенцями ситуації на півострові станом на 23 лютого 2014 року, за чотири дні до першої появи «зелених чоловічків» у будівлях Верховної Ради Криму та Радміну.

Політична криза в Україні, наслідком якої стали Революція Гідності та зміна політичних еліт, спричинила політичне загострення в найбільш проросійських регіонах України, особливо в Криму й на Донбасі, де активно поширювалися та пропагувалися ідеї «руського міра».

Через відчутну слабкість нової української влади (новий уряд був призначений лише 27 лютого) і втечу Януковича Кремль, використовуючи кримських сепаратистів, організував 23 лютого на площі Нахімова в Севастополі проросійський мітинг «Народная воля против фашизма на Украине». Російські ЗМІ заявили про 20 тисяч учасників, місцеві джерела повідомляли про 3 тисячі. Мета була очевидною — створити чи продовжити підтримку альтернативи Майдану — Антимайдану. Учасники протестної акції змінили на флагштоку прапор України на російський державний, постійно скандували «Россия!», «Путин — наш президент!», «Россия, мы брошены, возьми нас обратно!», вимахуючи триколором, на сцені виступали проросійські активісти — «Русь единая», «Русский блок» та ін.

Учасниками мітингу, за твердженням Дмитра Білоцерковця, були переважно члени родин військовослужбовців Чорноморського флоту Росії, які проголосували за «нового мера» (згідно з Конституцією України, особливий статус Севастополя не передбачав посади міського голови) — одіозного бізнесмена, власника групи «Таврида Електрик», громадянина Російської Федерації Алєксєя Чалого, а також відмовилися «платити податки до Києва».

Хто такий Алєксєй Чалий, за словами Білоцерковця, дуже добре знала вся місцева еліта: «Цей мітинг [у Севастополі. — Прим. ред.] є ключовим, там з’являється фігура Чалого. До того він був великим місцевим бізнесменом, представником компанії „Таврида Електрик“, вони займались виробництвом напівпровідників. Тобто це компанія, яка розвинулась, свого часу, за рахунок коштів із Великої Британії, вони отримали гранти та перші контракти з британцями, вони піднялися після падіння Радянського Союзу й виживали в час розрухи за рахунок британських та європейських контрактів. Чалий мав досить добре фінансове становище, він завжди був