Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Назви міст Радянської України, визволених від фашистських окупантів, золотом вишивалися на знаменах дивізій 2 Українського фронту. Серед них були Харків, Полтава, Кременчук, Черкаси, Кіровоград.

Лише бої на Дніпрі могли б навічно прославити не одну нашу дивізію. На нові подвиги в ім’я Батьківщини надихала війська 2 Українського фронту і славна перемога, щойно одержана над німецько-фашистськими загарбниками в районі Корсуня-Шевченківського.

1968 рік.

____________________

1. Грылев А.Н. За Днепром. — М., 1963.

2. Сообщение Советского Информбюро. — М., 1944.

3. Типпельскирх К. История второй мировой войны. — М., 1958.

Минули десятиліття з того часу, як відгриміли гарматні залпи на берегах сивого Дніпра.

У зимових боях 1944 року радянські війська розгромили ворога на південному крилі радянсько-німецького фронту і відкинули його на 450-500 кілометрів на захід. Близько півмільйона солдатів і офіцерів втратила німецько-фашистська армія в цих боях. Розгром гітлерівських військ на Правобережній Україні знову потряс воєнну машину нацистської Німеччини. За свідченням гітлерівського генерала Тіппельскірха, поразка німецько-фашистських військ на Правобережній Україні була найбільшою поразкою з того часу, «коли німецькі армії йшли тернистим шляхом від Волги і Кавказу, відступаючи до Дніпра».

У загальному наступі радянських військ на Правобережній Україні важливе місце займала Корсунь-Шевченківська операція, проведена в період з 24 січня по 17 лютого 1944 року.

Подіям, які розгорнулися в цьому районі, передували наступальні дії військ 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна на житомирсько-бердичівському напрямку і 2 Українського фронту, яким командував генерал армії І. С. Конєв, — на кіровоградському напрямку. До середини січня 1944 року війська цих фронтів добилися великих успіхів, однак через сильний опір ворога зімкнути свої фланги на захід від Дніпра їм не вдалося. У районі Корсуня-Шевченківського ворог продовжував утримувати виступ, який глибоко вклинився в розташування наших військ. Впертість, з якою вороже командування чіплялося за корсунь-шевченківський виступ, не була випадковою.

Неправильно оцінюючи загальну воєнно-стратегічну обстановку і применшуючи зрослі бойові можливості радянських військ, німецько-фашистське командування все ще не хотіло миритися з тим, що «Східний оборонний вал» впав. Намагаючись за всяку ціну утримати в своїх руках корсунь-шевченківський виступ, фашисти розраховували використати його як вигідний плацдарм для ударів по флангах і тилу наших військ і відновити свою оборону по Дніпру. Крім цього, вони керувалися міркуваннями пропагандистського характеру. Геббельс та його підручні продовжували трубити, що німецькі куховари черпають воду з Дніпра.

В обстановці, що склалася, радянське командування вирішило розгромити корсунь-шевченківське угруповання ворога і тим самим створити необхідні умови для широкого наступу наших військ з метою повного визволення Правобережної України від гітлерівських загарбників.

Проведення Корсунь-Шевченківської операції було доручене військам 1 та 2 Українських фронтів. Вони повинні були двома зустрічними ударами прорвати ворожу оборону біля підніжжя виступу, а потім, швидко розвинувши наступ по напрямках, які сходилися в Звенигородці, оточити і знищити ворога.

Один удар з району на південь від Білої Церкви завдавали війська 1 Українського фронту в складі 40, 27 загальновійськових та 6 танкової армій, а інший — з району на північ від Кіровограда завдавали війська правого крила 2 Українського фронту в складі 4 гвардійської і 5 загальновійськових армій та 5 гвардійської танкової армії, якою в той час мені довелось командувати.

Провідна роль у здійсненні задуму відводилася 5 гвардійській та 6 танковим арміям, які повинні були разом із загальновійськовими арміями прорвати оборону ворога, а потім піти назустріч одна одній, з’єднатися в районі Звенигородки і відрізати всі шляхи відходу корсунь-шевченківського угруповання ворога з виступу, який воно займало.

Підготовка Корсунь-Шевченківської операції проводилася в складній обстановці. Головні сили 1 Українського фронту в той час вели жорстокі оборонні бої на вінницькому й уманському напрямках, відбиваючи контрудари великих танкових з’єднань ворога, а війська 2 Українського фронту билися на кіровоградському напрямку. У цих умовах командуючі фронтами, не відвертаючи великих сил з вказаних напрямків, зуміли створити ударні угруповання для наступу під Корсунем-Шевченківським.

Максимально використовуючи дуже обмежений час, війська обох фронтів напружено готувалися до наступних боїв. Партійно-політична робота, що безперервно проводилася, була спрямована на забезпечення успішного виконання бойових завдань, на виховання у військах високого наступального запалу і непохитної рішучості перемогти ворога.

Рано-вранці 24 січня сотні гармат 2 Українського фронту відкрили ураганний вогонь по ворожих позиціях. Могутні артилерійські удари руйнували оборонні споруди, засипали траншеї і ходи сполучення, знищували живу силу і бойову техніку противника.

Передові батальйони з’єднань ударного угруповання в цей день провели розвідку боєм і вклинилися в розташування німецьких військ на кілька кілометрів, а 25 січня перейшли в наступ і головні частини фронту. Зусиллями загальновійськових з’єднань та 5 гвардійської танкової армії, введеної в