Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Засуджені до позбавлення волі мають право на свободу думки і слова, можуть збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію (ст. 34 Конституції України); придбавати у зв’язку з цим за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу, передплачувати газети і журнали (ч. 1 ст. 109 КВК); у вільний час слухати радіо чи переглядати телевізор (ч. 2 ст. 129 КВК). Між тим, використання засудженими комп’ютерної, аудіо- та відеозаписувальної техніки, друкарських машинок і копіювальних апаратів у виправних колоніях забороняється (ч. 5 ст. 112 КВК, додаток № 9 до ПВР УВП.
Засуджені до позбавлення волі мають право звертатися до суду, органів прокуратури, державної влади й місцевого самоврядування, об’єднань громадян з пропозиціями, заявами та скаргами (ст. 40 Конституції України, ч. 1 ст. 8 КВК). Хоча позбавлені волі мають активне виборче право, але вони не можуть брати участь в управлінні державними справами й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України) через ізоляцію від суспільства. У зв’язку з цим, засуджені обмежені також у праві об’єднуватися в політичні партії та громадські організації (ст. 36 Конституції України); вони можуть брати участь лише у самодіяльних організаціях засуджених (ч. 1 ст. 127 КВК), які не потребують державної реєстрації і працюють під контролем адміністрації виправної колонії.
На підставі рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 р. № 1-рп/98 у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» засуджені до позбавлення волі отримали право брати участь у виборах народних депутатів України. Але сьогодні вони не мають права голосу на місцевих виборах (ч. 6 ст. 3 Закону України від 6 квітня 2004 р. № 1667-ІУ «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів») та не можуть брати участь у референдумах (ч. 3 ст. 7 Закону України від 3 липня 1991 р. № 1286-ХІІ «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»).
За Основним Законом України, засуджені до позбавлення волі обмежені у праві: проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39), на страйк (ст. 44), на підприємницьку діяльність (ст. 42). Виходячи з установлених КВК України порядку й умов відбування цього виду покарання праця є обов’язком засуджених (ч. 1 ст. 118); вони не можуть припиняти роботу з метою вирішення трудових чи інших конфліктів (ч. 4 ст. 118).
Засуджені до позбавлення волі мають право на освіту (ст. 53 Конституції України), проте у виправних колоніях гарантується набуття тільки загальної і професійно-технічної освіти (ч. 1 ст. 126 КВК). Вищі навчальні заклади у виправних колоніях не створюються, не можуть засуджені до позбавлення волі і продовжувати навчання у тих закладах, де навчалися до засудження. Засуджені ж до обмеження волі можуть здобувати вищу освіту у навчальних закладах, які розташовані в межах тієї адміністративно-територіальної одиниці, де розміщений їх виправний центр, але тільки за заочною формою навчання (ч. 2 ст. 59 КВК).
Засуджені до позбавлення волі мають право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). У виправних колоніях організовується суворо регламентований розпорядок дня, який включає час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, виховних, культурно-масових і спортивно-оздоровчих заходів. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм не менш як дві години на добу вільного часу (ч. 3 ст. 129 КВК, п. 31 ПВР УВП). У вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю, засуджені звільняються від роботи (ч. 1 ст. 119 КВК). Проте оплачувана щорічна відпустка засудженим до позбавлення волі не надається.
Крім зазначеного, засуджені до позбавлення волі побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, передбачених нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансового та інших галузей права (не мають права брати участь у вихованні дітей, вільно користуватися більшою частиною своєї власності, розпоряджатися повною мірою грошовими коштами, обирати місце роботи тощо).
5. Обмеження прав засуджених можливе і за вироком суду. Наприклад, вироком суду встановлюється відсоток відрахувань із суми заробітку засудженого до виправних робіт у дохід держави, у зв’язку з чим засуджений обмежується в праві на отримання повної винагороди за результати своєї праці.
Обмеження прав засуджених на підставі підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і відомчих актів ДДУПВП, не допускається.
6. Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Це конституційне положення знайшло своє втілення як у Законі України від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», так і у ч. 3 ст. 7 КВК України.
Тобто засуджені в Україні іноземці та засуджені особи без громадянства мають такий же правовий статус, як і засуджені громадяни України, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інше.
7. Уперше у кримінально-виконавчому законодавстві закріплюється, що держава поважає і охороняє також і законні інтереси засуджених.
Під законними інтересами засуджених у теорії кримінально-виконавчого права розуміються їх прагнення, закріплені в правових нормах конкретної дії щодо володіння тими чи іншими благами, що задовольняються, як правило, за результатом оцінки поведінки засуджених посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом тощо.
Зміст законного інтересу традиційно включає три елементи: а) прагнення