Москва ординська. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський
Вивчаючи мерянські кургани, А. П. Богданов зробив попутно ще один дуже цінний висновок: «Кургани потрібно розподіляти, як відомо, не по повітах, а по ріках, поблизу яких вони й зустрічаються. “Кому невідомо, — твердить Бабст, — яку важливу роль відіграють ріки в історичних долях народів. Береги рік — це їхні колиски… Племена, які населяють одну річкову область, з’єднуються її руслами… в одне політичне тіло, розділяють спільні політичні вигоди, терплять ті ж негаразди. Ріки — це головні етнографічні кордони”» [83, с. 7].
Саме подібні висновки вкотре вже свідчать про наявність московської вигадки про «перетікання слов’ян у Ростовсько-Суздальську землю».
У слов’янських племен Дніпра і Двіни були свої річкові шляхи, які їх поєднували в єдине «політичне тіло». А колосальні простори їхніх рік давали змогу їм мігрувати лише на захід і південь. Не було в VIII—XIII століттях ніяких причин, які б змусили слов’янські племена зрушити зі своїх рік і піти у глухе тайгове безземелля. Не будемо забувати, що саме слов’янські племена вже до початку першого тисячоліття сповідували землеробську культуру. До речі, подібної думки дотримувався не лише А. П. Богданов, а й професор-історик Московського університету Іван Кіндратович Бабст (1823-1881).
Археологічні дослідження А. П. Богданова цінні тим, що вони повністю суголосні з археологічними дослідженнями О. С. Уварова і становлять із ними єдине ціле. Його антропологічні дослідження підтвердили, що всі черепи останків мерянських курганів доліхоцефальні (довгоголові), як у центрі «Мерського стану», поблизу озер Неро і Клещино (Переяславське і Ростовське), так і на заході й півдні Московської губернії. Останки доліхоцефалів містять усі могили до Київської землі IX—XIII століть.
Провівши величезну роботу з вимірювання курганних черепів, А. П. Богданов писав: «Що ми можемо виявити як із дослідження самих лише черепів, так і з вивчення таблиць вимірів для з’ясування фізичної будови курганного племені?..
По-перше, загальний огляд курганних черепів Московської губернії переконує в єдності курганного племені, тому що майже всі черепи мають яскраво виражені відомі ознаки, характерні для цього племені, і видаються надзвичайно подібними. Череп, якщо дивитися на нього зверху і збоку, є доволі довгим і вузьким… Особлива ознака курганного племені — виразно розвинута потилична частина черепа. Ця характерна форма потилиці, вузькість і довжина черепа — основні особливості курганного племені…
По-друге, аналіз числових величин із таблиці IV і їхніх співвідношень дає нам більш певну відповідь щодо форми черепа…
На підставі сказаного, я гадаю, ми маємо право зробити висновок, що типовий череп нашого курганного племені є субдоліхоцефальний» ((в: а) х 100<75, себто довгоголовий.—В.Б.)» [83, с. 16-19].
На всій території Московської губернії «курганне плем’я» належало до єдиного фінського етносу. Ніяких «слов’янських доважків» не виявлено.
На завершення професор зробив свої висновки про московитів:
«У VIII—X столітті (принаймні така думка тих археологів, порадами яких я міг користуватися) у Московській губернії жило Курганне плем’я, ймовірно, займалося скотарством і мисливством. Плем’я жило по Москві-ріці та її притоках і, можливо, лише воно володіло всіма угіддями місцевості: якби було кілька племен, то, не кажучи вже про те, що не було б такої єдності у фізичній будові його, були б сварки, війни, і з’явилися б бойові кургани… Із 134 черепів, що є у мене, немає жодного, на якому б були сліди поранення, сліди битви…» [83, с. 21].
«Курганне плем’я» жило на всіх ріках Московської губернії, було єдинородним і не зазнавало утиску з боку далеких йому племен. Однак А. П. Богданов проявив деяку скромність, коли обмежив час проживання «Курганного племені» Московської губернії лише VIII—X століттями.
Велика Енциклопедія (ще російська, СПб., 1903, т. 13) поправила А. П. Богданова і підтвердила факт проживання «Курганного племені» у Московській губернії у X—XII століттях. До речі, і розкопки археологів засвідчили (у тому числі й самого А. П. Богданова) саме VIII—XII століття (перший період). Не забуваймо, що існував і «другий період» мерянських курганних поховань.
Ось що подає Велика Енциклопедія:
«Давнє населення Московської губернії ще належить до епох застосування кам’яних знарядь, але про антропологічний тип цього населення не збереглося даних. Набагато більше даних про так зване Курганне плем’я, що жило тут, як гадають, у X—XII століттях і залишило після себе численні могили, кургани із залишками давньої культури, хоча й грубої, але вже знайомої і з бронзою, і з залізом. Це бідне й мирне населення, яке не залишило у своїх могилах ні золота, ні монет, ні зброї (а це вже неправда!—В.Б.), найімовірніше… і є та фінська народність, відома під ім’ям Мері» [52, с. 444].
Територія майбутньої Московії у X—XII століттях була найбільш глухим тайговим закутком. Та частина Мерянської землі навіть після завоювання її ханом Батиєм залишалася дикою і неосвоєною.
Відповідно до досліджень графа О. С. Уварова, майбутні московити на початку X століття жили у норах-землянках (як засвідчив у 922 році знаменитий Ібн-Фадлан). А ось якою була Москва через більш ніж400 років після Ібн-Фадлана, у часи Івана Калити (Кулхана):
«Москва була суцільно луб’яною, тобто зрубана з деревини, крита соломою, ґонтом, тесом і наполовину з курними хатами, без димарів» [76, т. 29, с. 364].
Очевидно, навіть ця луб’яна картина Москви 1330 років значно прикрашена. Тому що, як зазначив професор Д. О. Корсаков: «…усі наші давні міста (були) з трьох частин: рубленого, міста земляного й передмістя [81, с. 197].
При цьому «у рубленій частині розташовувалися тільки архієрейська та князівські палати (зруби.—В.Б.) і соборна церква» [81, с. 198].
Усі інші московити жили у «земляному місті». А яке те «земляне місто» було, розповів Ібн-Фадлан.
Ці житла разюче відрізнялися від слов’янських. Не варто забувати про величний Софійський собор та інші, споруджені в Києві на початку XI століття.
Однак картина Московії буде неповною, якщо не показати вигляд московита кінця XII — початку XIII століть.
Ось що про нього пише А. П. Богданов:
«Це… курганне плем’я жило не за таких же умов, за яких живемо ми, тому що фізичні умови Московської губернії були інші… Достаток вод, лісів, боліт, лугів, але разом із тим і клімат доволі вологий і холодний… ось умови, в яких жило курганне плем’я» [83, с. 21].
Далі він змалював портрет «великороса» X—XII століть:
«Плем’я було русяве, радше темно-русе, ніж світло-русе, ймовірно, з блакитнувато-сірими очима й низьким лобом. Можливо, жінки з їхнім ортогнатичним (незначним виступом.—В.Б.) обличчям і більш дрібними рисами його й були
