Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Володимир Кирилович Малик
Ігор попростував до ікони Матері Божої Пирогощої, поцілував золотий оклад, опустився на коліна, схилив голову, довго молився, б’ючи поклони і не чуючи всього того, що відбувалося в церкві. Позад нього стала Ярославна з дітьми та братом Володимиром — усі молилися теж гаряче.
Всі просили чуда — врятування князів Володимира Ігоревича та Всеволода Святославича з усіма полоненими воями.
— Мати Божа, Царице Небесна, захисти їх і допоможи їм! — шепотів Ігор.
— Мати Божа, захисти сина мого! — гаряче вторувала йому Ярославна, і сльози котилися по її щоках.
Богородиця Пирогоща з немовлям на руках співчутливо дивилася на них з іконостаса своїми смутними візантійськими очима, і в мерехтінні свічок Ярославні здавалося, що в них теж бринять сльози.
Чудотворна Мати Божа Пирогоща!
За півсотні літ, відколи вона прибула до Києва і висіла на царських вратах цієї подільської церкви, слава про її чудотворність широко розлетілася по всіх князівствах, — і не було кінця-краю богомільцям, що стікалися до неї зі своїми болями, хворобами та незгодами.
Що ж то була за ікона? Звідки взялася вона? Чому в людей виникла віра в її чудодійну силу, в яку повірив князь Ігор і прибув сюди, до Пирогощої, щоб уклякнути перед нею на коліна?
5
У літопису під роком 1132м, у запису про Мстислава Ве ликого, сказано коротко: «У сей же рік була закладена кам’яна церква Святої Богородиці, звана Пирогощею».
Короткий запис, а за ним — могутні пристрасті, великі трагедії.
Мстислав Великий, прозваний так сучасниками за те, що був князь грізний, хоробрий у походах і щодо інших князів кру тий, того року, взимку, пішов з синами Всеволодом, Ізяславом та Ростиславом, а також з Ольговичами та Всеволодом Го роденським на Литву.
Немолодим він був на той час — лише двох літ не виста чало йому до шістдесяти, а друга жона його, Любава, дочка новгородського посадника Дмитра Завидовича, була молодша за нього рівно наполовину.
І була вона краси несказанної, а долі нещасливої. Бо яка то доля у неповних вісімнадцять стати жоною майже п’ятде сятилітнього сивого старика? Прожила з ним десять років — і любові не зазнала, і дітей не придбала. А що серце мала вогняне, то безтямно закохалася у князівського тіуна Прохора Васильовича, чорнявого красенявдівця.
Той відповів їй взаємністю.
Довго вони носили ті почуття в собі, не сміючи одне одно му слова мовити. Та їхні очі, палкі погляди без слів сказали їм про взаємне кохання. І в перший же вечір після від’їзду князя, зустрівшись випадково (а може, й ні?) в напівтемних сінцях безлюдного терему, вона впала йому в обійми.
— Соколе мій! — простогнала радісно.
— Княгине моя!
Щоб ніхто не помітив, вона обережно прочинила двері до свого покою і поманила його до себе.
— Сюди!
З того часу щоночі, коли слуги та служниці міцно засина ли у своїх комірчинах першого поверху, Прохор обережно, щоб не скрипнула жодна дошка підлоги, таємно пробирався в хо ромину молодої княгині.
Вони знали, що ризикували життям, але стриматися не могли: любов сильніша за розсудок та боязнь смерті.
І все було б нічого, та, на лихо, була тут ще третя люди на, покривджена людьми і долею і від того зла та мстива, — і тою людиною був князівський євнух Сидір, теж, як тіун Прохор, гарний, видний собою, але немощний силою чоловічою, якої позбавили його вже в парубоцькому віці вороги його. Та не був він позбавлений Богом почуття краси — і безтямно зако хався в княгиню, хоч і знав, що даремно, безнадійно.
Ото він якось підгледів, як Прохор таємно проникає на половину княгині, і загорілося його серце злобою на тіуна. І ви рішив він про все розповісти князеві.
Однак трапилось так, що коли Мстислав повернувся з по ходу, княгиня тяжко занедужала. Всі боялися за життя її, і євнух не посмів зробити своє чорне діло.
А тим часом Мстислав, молячись за здоров’я жони своєї, дав привсенародно у Десятинній церкві, перед іконою Богоро диці, обіцянку закласти на Подолі храм, якщо княгиня виду жає.
Невдовзі княгиня видужала.
Мстислав вельми зрадів з того і зібрав у гридниці дружину і бояр своїх, з якими ходив на Литву, і довго веселився, п’ючи меди і слухаючи дружинних співців.