Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський

Послухаймо професора О. О. Шахматова:

«Літопис («Повість минулих літ» за Радзивилівським списком. — В. Б.) виразно говорить, що Гліба не було при батькові (Володимирі Великому. — В. Б.) під час смерті останнього, він був у своїй області; його викликав звідти Святополк, виславши назустріч убивць; Нестор повідомляє, що Гліб був при батькові, але після смерті останнього втік із Києва, остерігаючись Святополка. Літопис каже, що Борис дістав як уділ Ростов, Нестор замість Ростова називає Володимир (Волинський. — В. Б.). Літопис стверджує, що Глібовим уділом був Муром, Нестор нібито подає справу так, що малолітній Гліб взагалі не був посаджений батьком на уділ. Важко припустити, що Нестор навмисне спотворив літописні дані; думаю, він, мабуть, не мав їх перед очима. Найімовірніше, що Нестор не користувався тою літописною розповіддю, яка дійшла до нас» [27, с. 54–65].

Таку «Повість минулих літ» за велінням Катерини II залишила нам «Комісія для складання записок про стародавню історію, переважно Росії».

Якщо варіант Петра І (Радзивилівський літопис 1716 року) мав за головну мету об’єднати літописання київської землі (разом із чернігівською, волинською тощо) з літописанням ростово–суздальської землі, то катерининський варіант наповнив його московським шовіністичним змістом. До речі, пам’ятаймо: «Повість минулих літ» легендарного Нестора закінчується 1110 роком і жодного стосунку до ростово–суздальської землі не має. А згадування слів «меря» і «весь» на перших сторінках книги та міст Мурома, Ростова при Володимирі Великому — звичайні вставки до тексту.

Петро І після Полтавської перемоги 1709 року над Карлом XII готувався назвати Московську державу «Російською» — ось чому в 1716 році «з’явилася» копія так званого «загальноросійського Кенігсберзького літописного зводу». Зазіхнути 1716 року на «оригінал» не було можливості, адже можна було зірвати «грандіозний захід» проголошення «Російської імперії». Адже «оригіналу» як такого не існувало: чи то було дві фальшивки спочатку, чи другу виготовили в часи Катерини II. Вище ми вже говорили про «копію» Радзивилівського літопису 1716 року і про «оригінал того ж літопису 1761 року». Ніхто й ніколи з ними не працював. З копій знімали копії. Зауважте, навіть копію Радзивилівського літопису привезли начебто з Кенігсберга. В імперії «загальноросійські літописні зводи» почали «знаходити» лише в катерининський час. Сотнями!

Петро І почав вилучати рукописи із церков, монастирів та державних установ від 1701 року (згадаймо свідчення митрополита Ростовського Дмитра), однак жодного екземпляру літописів так і «не знайшов». Довелося їхати і замовляти в Кенігсберзі! А там, виявляється, лежав собі єдиний «на всю Русь» «загальноросійський літописний звід» із кольоровими малюнками! Зверніть на це увагу.

Так звані «Петрові вигадники» Кенігсберзького літописного зводу, здійснивши свою роботу з об’єднання літописання Києва та Ростова, передали свій твір у надійні руки катерининської «Комісії». А «Комісія» не тільки «вдосконалила» саму «Повість минулих літ» «знайденого першоджерела», а головне — «знайшла», «відкрила» сотні так званих «загальноросійських літописних зводів», до речі, абсолютно нікому не відомих за часів Петра І.

«Метою їхньої роботи було створення (підробка) відсутнього першоджерела — нібито справжнього стародавнього літопису, який підтверджує романовську версію російської історії… і відтоді Радзивилівський літопис став називатися «найдавнішим російським літописом». Першоджерело російської (московської. — В. Б.) історії нарешті з’явилося…

Але через незграбність… виконавців у Радзивилівському рукописі залишилися сліди переробки… Тому довелося довгий час тримати оригінал рукопису якнайдалі від цікавих очей» [25, с. 98].

Навіть видання Радзивилівського літопису 1989 року

з повним правом можна назвати відвертою фальсифікацією. Романовська лінія приховування правди щодо Кенігсберзького літопису триває. І свідчення цього — відсутність у ньому кольорових малюнків (мініатюр).

Чому ж московити за 300 років фальшування своєї історії так жодного разу й не донесли до людей Радзивилівський літопис таким, щоб він відповідав нібито існуючому оригіналові? Чому ніколи у літописі не друкувалися кольорові малюнки?

Московська історична лженаука панічно боїться Кенігсберзьких кольорових мініатюр. І має підстави. Адже ці кольорові мініатюри є невід’ємною частиною оригіналу. І свідчать про німецьке походження малюнків.

Послухаймо професора О. О. Шахматова: «В 1905 році у 1–й кн. X тому Відомостей Від(ділу) російської) м(ови) і с(ловесності) було надруковано статтю покійного В. І. Сизова «Мініатюри Кенігсберзького літопису». Головним підсумком цього дослідження була вказівка на німецький вплив у цих мініатюрах. Як видно з редакційної примітки у кінці статті, В. І. Сизов дійшов до висновку…, що джерелом для ілюстрацій нашого літопису (Радзивилівського. — В. Б.) могла бути ілюстрована редакція нижньонімецького судебника під іменем Sashsenspiel» [20, с. 2].

Отже, всі мініатюри (малюнки) не є оригінальними творами чи то київської, чи то ростово–суздальської землі, а є копіями з німецького першоджерела. Здавалося б, неймовірне, страшне відкриття вченого секретаря Московського Історичного музею Володимира Ілліча Сизова (1840–1904) повинно було сколихнути російське наукове середовище і кинути його на пошуки правди. Адже В. І. Сизов, по суті, звинуватив московську історіографію у відвертому плагіаті. Мав би знайтися або історик, або художник, який би звірив малюнки німецького судебника «Sashsenspiel» з мініатюрами «загальноросійського літописного зводу» (Радзивилівського). Врешті–решт, це справа честі російської науки. Та віз і нині там. Ніхто й не брався за точне аналітичне дослідження. Заборонено! Далі звичайної балаканини справа не посунулася.

У царській імперії ще велися розмови про «німецький вплив» на ростово–суздальський та новгородський живопис, про «грецький тип особових хронік ХІІІ–ХІV століть» тощо. У радянській російській імперії на подібні теми навіть говорити забороняли, а про німецький судебник узагалі забули.

Однак цікаво, що навіть побіжне ознайомлення із радзивилівськими мініатюрами виразно свідчить, що вони є не оригіналами, а звичайними копіями. Особливо це видно при вивченні чорно–білого «фотомеханічного списку 1902 року», де помітні окремо змальовані контури мініатюр і наступне їх зафарбування.

«Насправді практично всі мініатюри виконані дуже недбало… Контури фігур часто не до кінця зафарбовані, а ті, які зафарбовані, виконані досить грубо. Самі історики відзначають наявність у більшості мініатюр недбалої правки» [25, с. 96].

Однак на цьому московський плагіат не закінчується. Ось про що далі розповідає професор О. О. Шахматов:

«Д. В. Айналов у своєму дослідженні «Про деякі серії мініатюр Радзивилівського літопису» (Від. Від. р. М. і сл. 1908 р., т. XIII, кн. 2, с. 307–323) зосередив свою увагу на зображеннях осіб, які стосуються діяльності перших руських князів і відтворюють, як він вважає, старіші оригінали. Виразні сліди німецького живопису і гравюри, явна модернізація малюнків починаються, — як вказує Д. В. Айналов, — з 96 аркуша, де вміщено зображення «катепана», який одягнутий в костюм німецького