Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко
"І чим би я виправдав своє життя, — писав уже на еміграції (через 40 років після подій) В. Сім'янців, — коли б добра доля не дала мені того козакування".
І це стверджував зрілий майстер-митець, відомий в українській еміграції скульптор!
"Віками так ведеться, що вояки радо згадують ті дні, коли в січах бували вони… Бо й почеснішого нема нічого на світі, як бути вояком і захищати чи виборювати свою Батьківщину", — писав Валентин Сім'янців у своїх спогадах "У Зимовому поході".
Писав — і знову, і знову перед його внутрішнім зором — і нашим також! — оживали побратими. Он Іван Пасько, який чомусь носив не шапку з голубими шликами, як всі богданівці, а кашкет Лубенського полку, з жовтим низом і блакитним верхом. А ось Филимон Бушанський несподівано навів рушницю на дезертира Івана Михайловича, який погрожував застрелити Сім'янцІва.
— Ти, камфора, положи рушницю! — коротко кинув Бушанський із кутка.
Филимон "не любив жартувати — це добре знали всі. Знав це й Іван Михайлович". Тож і поволі опустив рушницю додолу. Хто зна, може, саме завдяки богданівцю Бушанському зберігся цілий пласт спогадів про Визвольні змагання, адже він урятував Валентина Сім'янцІва. А той зберіг нам пам'ять про Національно-визвольну боротьбу. І того ж богданівця Бушанського… І Павла Городянина. І…
Своїми руками цей шляхетний син України збудував собі пам'ятник — і вояцьким життям, і скульптурними творами, і книгами, які донесли до нас пам'ять і правду про Визвольні змагання та її героїв.
Вічна слава українським романтикам!
Джерела
Сімянцев В. Роки козакування, 1917–1923 (спогади). — Філадельфія, 1976. — С. 93, 96, 97,137,199.
Сімянців В. Спогади богданівця. — Нью-Йорк: Червона Калина, 1963. -С. 5–9,11, 68, 108.
Сім'янців В. В Зимовому поході //За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Т. 10. — С. 116, 117.
Сім'янців В. В Зимовому поході (продовження) //За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Торонто, 1964. — Т. 11. — С. 206.
На світлині — Валентин СІМ'ЯНЦІВ. Публікується вперше. З оригіналу.
Про Петра Дяченка та його козацтво
У бою під Картушином 1-й курінь втратив понад 50 % свого складу — забитими і раненими. Найболючішою втратою полку було поранення сотника Зілинського, найхоробрішого старшини полку, що свого часу в Криму форсував Сиваш.
Кінна чота відвезла забитих і ранених до Воронка, де мав відбутися похорон, в яких взяв участь німецький генерал дивізії, якому був підпорядкований і наш полк.
Під час похорону Німець зробив перегляд решток 1-го куреня, а також нашої чоти, якій подякував за бій, а для мене знайшов і в нашій мові слова: "Ві кращій офіцер, дякую!"
Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"
Великий героїзм і мужність виказала 2-га сотня дивізіону на чолі з неустрашимим поручником Дяченком в боях під Лозовою і Павлоградом проти переважаючих банд Махна, а також у боях під Люботином проти московських большовиків.
Зі спогадів Бориса Монкевича "Чорні запорожці"
Переглянувши сотні [кінного партизанського дивізіону Петра Дяченка], полковник [Петро Болбочан] зазначив, що царська гвардія не виглядала краще.
Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"
Як завжди, штаб у нашому полку [на чолі з Петром Дяченком] "замітав сліди", себто відходив останній!
Валентин Сім'янців, бунчужний 3-ї сотні полку Чорних запорожців
Полк Чорних запорожців був однією з найкращих і найбільш боєздатних формацій Українського війська в часи Визвольних змагань 1918 — 1920-х рр. Був він пострахом усіх ворогів молодої української державності, включно з її деструктивними елементами.
Редакція філадельфійської газети "Америка"
Бій кінноти в районі Лозової проти Махновців та наведення "порядку" в здеморалізованих частинах мали велике значення в першу чергу для мене, бо до того часу, як у бувшій російській, так і українській арміях, я ходив на поводах. Найбільшим і найчастішим завданням була розвідка, і час від часу бій у вимірі сотенних операцій. Випущений полковником Болбочаном на ширші води, я легко освоївся з новою роллю командира дивізіону, а невдовзі й командира полку.
Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"
Рухливий, дуже енергійний та спритний, дуже добре орієнтується в ситуації під час практичного командування частиною. Амбітний і дуже охочий до праці, має великий кавалерійський темперамент. Дуже сильний, фізично витривалий, дуже точний і сумлінний виконавець. Командує полком із великим досвідом і знанням справи, що поєднується з великою кмітливістю та винахідливістю. Щоправда, губиться в питаннях вищого тактичного рівня, не виявляє ні методи мислення, ані особливих здібностей — скоріше практик, ніж теоретик. Позитивно впливає на підвладних, радше завдяки особистому прикладу наполегливої та сумлінної праці, аніж своїм педагогічним здібностям.
Командир кавалерійської бригади "Сувалки" полковник Рудольф Крешер
Чорношличники були неперевершеним зразком, прикладом, вартим для наслідування. "Оселедці" (так ми називали своїх наддніпрянських бойових друзів з Чорного полку)… відзначались особливою відвагою, погордою смерті, вмінням постояти за друзі свої у потребі… Чорний запорозький кінний полк був прекрасним, бойовим полком, що не знав поразки на полі бою. Це були справді бойові орли української кінноти, і між ними перший бойовий орел — командир полку, полковник Дяченко, справжній невмирущий козак-характерник наших днів, що цю свою ознаку успадкував по своїх славних козацьких предках… Він відійшов до останнього звіту у Всевишнього, може, й передчасно, але з "послужним списком", що ставить його в ряди найвизначніших полководців новітньої української воєнної історії.
Лев Шанковський, старшина УНА іАрміїУНР, історик
Він (Петро Дяченко) був взірцем лицаря для живих, таким же залишиться і для нащадків.
Олена Дяченко, Валентин Сім'янців
На світлині — чорношличник. Копія.
Такими вони були!
25 років служив Петро Дяченко у різних арміях, із них 13 років — на фронтах різних воєн. Відбував службу в царській армії, військах Тимчасового уряду та Центральної Ради, Збройних силах Української Держави Павла Скоропадського, в Армії УНР, у Війську Польському, в УПА "Поліська Січ" отамана Тараса Бульби-Боровця, Вермахті та Українській національній армії. Дев'ять армій! А ще допомагав УПА- зброєю, документами, вишколом… По війні співпрацював з військовою розвідкою США.
Петро Дяченко пройшов дві світові війни та дві
