Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

економічної, сексуальної та інших видів експлуатації дитини. Законодавство України містить чимало норм, які спрямовані на деталізацію та визначення способів реалізації вимог Конвенції про права дитини. Законодавство України визначає мінімальний вік для прийому на роботу; вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці; заходи в галузі освіти з метою захисту дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами; необхідні заходи щодо запобігання примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використанню дітей з метою експлуатації в проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці. Законодавство України захищає дитину від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для її здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному й соціальному розвитку.

Законодавство передбачає засоби для захисту від будь-якого насильства над дитиною в сім’ї. Закон України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім’ї» встановлює правові і організаційні засади попередження насильства в сім’ї, включаючи попередження насильства над дитиною. Попередження насильства в сім’ї визначається як система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї. Закон визначає органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї.

Якщо батьки жорстоко поводяться з дитиною, застосовують тілесні покарання, прилучають дитину до вживання наркотичних засобів, вдаються до психічного насильства або до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують дитину до жебракування та бродяжництва, вони можуть у судовому порядку бути позбавлені батьківських прав. У випадку, коли перебування дитини з батьками є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання, суд може постановити рішення про відібрання дитини без позбавлення батьків або одного з них батьківських прав. Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав — це виняткові засоби впливу на батьків з метою всебічного захисту дитини. Якщо поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, змінилися, за рішенням суду батьківські права особи можуть бути поновлені. Якщо відібрання дитини було здійснено без позбавлення батьків батьківських прав, то в разі відпадіння причин, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

За тих чи інших обставин дитина може втратити батьківське піклування. У частині 3 коментованої статті вказано, що утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Правові, організаційні та соціальні засади державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначаються спеціальними законами. У статті 25 Закону України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Юридичний статус особливих категорій дітей визначається Законом України від 13 січня 2005 р. «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Згідно зі ст. 1 Закону дитина-сирота — це дитина, в якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, — це діти, які залишилися без піклування батьків з різних підстав (у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, тривалою хворобою батьків, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти тощо). Відсутність одного чи обох батьків або батьківського піклування визначає юридичний статус дитини та є підставою для одержання такими дітьми матеріального забезпечення й пільг, передбачених законодавством. Оскільки на повне державне забезпечення мають право діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які мають цей статус, відповідна служба в справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти.

Закон встановлює державні соціальні стандарти й нормативи щодо: мінімального матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (витрат нахарчування, одяг та взуття); житлового забезпечення (на рівні, не нижчому за встановлені в житловому законі нормативи, забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи); мінімального стандарту забезпечення гарантованого першого робочого місця; разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку; мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів; медичного обслуговування; мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

В Україні підтримуються та розвиваються різні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ї для виховання. Деякі з них базуються на матеріальній та організаційній підтримці держави (дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім’я, патронат). Відносини в таких сім’ях ґрунтуються на договорі між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної або патронатної сім’ї. Держава бере на себе обов’язок надавати мінімальний стандарт грошового забезпечення батькам- вихователям та прийомним батькам.

Державна допомога не може бути єдиним джерелом підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому в ч. 3 коментованої статті вказано, що держава заохочує й підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. У пункті 5 Указу Президента України від 4 травня 2007 р. «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей» наголошено, що органи місцевої влади повинні забезпечувати всебічну підтримку сімей, які взяли на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53.

Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, віщої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних