Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
Увечері Владислав Селезньов повідомив, що троє неідентифікованих людей зі зброєю в руках прибули в розташування Сімферопольського військового госпіталю та викрали його начальника полковника ЗСУ Євгена Пивовара.
14 березня принесло новини, які справді хотіли чути ті жителі Криму, що прагнули стати громадянами Росії. Самопроголошена влада пообіцяла їм швидкий перехід на російський рубль і підвищення соціальних виплат до рівня загальноросійських. Частково ці сподівання виправдаються вже у квітні — пенсії та бюджетні виплати їм таки збільшать, проте ейфорія швидко згасне разом зі стрімким збільшенням цін на продукти харчування, ліки та комунальні платежі. Російський фінансовий рай виявиться черговим блефом. А поки люди прагнули головного — спокою й миру на рідній землі. Очікування, які теж уже зовсім скоро будуть брутально знищені новою владою.
15 березня. «ДЕНЬ ТИШІ»Сепаратисти та російські окупанти ретельно готувалися до 16 березня — дня «загальнокримського референдуму». Ці вихідні стали останніми, коли півострів де-факто залишався нічиїм, адже раніше Верховна Рада проголосувала за його «незалежність». Субота 15 березня була офіційно оголошена «кримською владою» як «день тиші». Голова комісії з підготовки до «загальнокримського референдуму» Михайло Малишев виступив зранку із заявою, що в суботу і неділю будь-яка агітація категорично заборонена. Громадське життя на півострові завмерло в передчутті непоправного.
Як стверджували кримські активісти та незалежні журналісти, насправді підготовка до референдуму тривала за багаторічною кримською традицією. Хоч як росіяни силувалися й поспішали показати, що на півострові відбуваються суттєві зміни, насправді все проходило по-кримськи: неквапливо й неспішно. Кримчани завжди були пасивні під час виборчих кампаній — явка тут була нижчою від загальноукраїнської. Цей референдум винятком не став, тому намальовані 83,1% аж ніяк не відповідали дійсності й досягалися завезенням багатьох російських громадян, адже місцеві виборчкоми дозволяли голосувати навіть за російськими паспортами — і козачкам, і російським військовим. При цьому найменшою була явка саме в Севастополі — найбільшому проросійському місті Криму. А от Східний Крим — Ленінський, Феодосійський райони, Керч — дав найбільшу явку, що додатково підтвердило факти завезення російських громадян: вони не від’їжджали надто далеко від Керченської протоки, якою діставалися Криму.
Розповідає польський політолог та журналіст Пьотр Андрусєчко: «Мені здається, що явка була більша ніж 35% — це точно. Спочатку я був у Бахчисараї, пізніше поїхав до Севастополя. Бахчисарай — специфічний, тому що там явка така висока також не могла бути, через те, що там є один район у місті, де повністю мешкають кримські татари, там взагалі не відкрилася жодна дільниця. У самому Сімферополі я бачив російські військові вантажівки. Вони були у дворах, на вулицях, вони були практично в усіх районах, де були ще українські військові, ті частини українських військових. На дорогах ми бачили поодинокі бронетранспортери».
Газета «Сегодня» опублікувала статтю про ситуацію в Криму перед референдумом. За словами журналістів, незважаючи на те, що оголошення про референдум розклеєні по всьому Севастополю, у них склалося враження, що місцева влада все робила неспішно: «Біля місцевого виборчкому в будівлі міськради вчора було порожньо. Мало того — тут не було навіть вивіски, яка б повідомляла кримчанам, що всередині розташовується виборча комісія. Трохи далі, у скверику, збиралися російські телеканали. Поки їх тут два — „Россия-24“ і „НТВ“. Ми сходили й на дільниці в центрі, де, за повідомленнями місцевої влади, повним ходом іде підготовка до виборів. Але там порожньо. Вивісок немає. На території — теж нікого. У центрі міста — теж „нововведення“: якщо пару днів тому Адміральська бухта була закрита тільки буксирами, то в п’ятницю там уже чергував військовий корабель. А другий увійшов в бухту прямо на наших очах». Також «Сегодня» вдалося знайти в Севастополі міліціонера, який підтримував єдність України, але не знав, що далі йому робити у Криму: до Росії він не хотів, а їхати на материкову частину було боязко, аби там його не прийняли за «шпигуна»: «Коли на Майдані все почалося, я посварився майже з усіма друзями. Адже розумів, що люди вийшли тому, що їм набридло жити в бандитській країні. А тут, у Криму, як по сигналу, все включилося: і російські канали, і пропаганда, і речівки. Люди — як зомбі. Усьому вірять»607.
Уранці Владислав Селезньов повідомив про активне перекидання російської військової техніки, щоби не дати можливості українським підрозділам зайти на півострів із півночі: «З Феодосії джерела повідомляють, що опівночі через Владиславівку [селище під Феодосією. — Прим. ред.] в напрямку Джанкоя прослідувала колона військової техніки РФ. У її складі близько 50 одиниць, зокрема „КамАЗи“ з броньованими кунгами, вантажні автомобілі, які тягнуть близько 20 одиниць ствольної артилерії, бензовози».
За свідченнями українських медіа, російські військовослужбовці не на камеру зізнавалися, що відносно спокійна ситуація на півострові повністю поміняється після того, коли відбудеться референдум. Ніхто не робив таємниці, що російські спецназівці були готові до будь-якого сценарію, зокрема й до силового придушення протестів, але всі ці плани були чітко прив’язані до 16 березня — очевидно, російській генштаб розробив і роздав своїм військам на території півострова інструкції на випадок протидії з боку проукраїнських активістів або українських військових після 16 березня.
У мережі виклали відео, як росіяни затоплюють ще один корабель в озері Донузлав поблизу Євпаторії. Корабель пішов під воду поряд із раніше затопленим протичовновим судном «Очаков», аби не дати українським суднам вийти у відкрите море608.
Микола Балан так згадує події 15 березня: «Перемовниками до наших частин приходили різні люди. Здебільшого то були їхні активісти, типу „самооборони“: „Віддайте наказ, аби склали зброю, нащо вони лякають народ зброєю?“ — „Так ми ж не лякаємо, ми в себе в містечках“. Ми організували нормальну оборону: мішками заклалися, на дахах поставили спостерігачів і снайперів, кулеметні гнізда поставили. У
Севастополі намагалися кілька разів штурмувати, але
