«Ілюстрована Історія України» - Михайло Сергійович Грушевський
В другий бік, по товари арабські й персидські їздили в стару столицю хозарську Ітиль над устем Волги, там де тепер Астрахань. Хозарські володарі кагани здавна дбали про те, щоб розвинути у себе торговлю, і їх столиця стала великим торговельним містом: тут жило богато купцїв з арабських і персидських країв, богато Жидів, що займали ся перевозом та перепродуваннєм товарів, богато Греків і Словян. Тут можна було подостатком купити того, чого найбільше питали богаті, заможні люде в иньших сторонах: знов таки гарних, роскішних матерій, уборів, всяких виробів шкляних, металічних, ріжного коріння; їх привозили сюди караванами на верблюдах з далеких сторін і кораблями Каспійським морем. Не вдоволяючи ся торгом в Ітилї і в другім такім великім торговельнім містї вище по Волзі, Болгарі (коло теперішньої Казани), наші купцї пускали ся Каспійським морем в персидські городи, а з них далї, в славні торговища Арабського калїфату (держави). Продавали більше меньше те саме що й Грекам, взамін добували арабські товари і розвозили їх по своїх городах, і далї, в городи західньої Словянщини і в німецькі. Богато приходило й арабських грошей в наші краї.
16. Князі й дружина
Коли пригадаємо, як тоді вела ся торговля, і які були купцї тодї— що то були воєнні люде, які мусїли своєю зброєю обороняти свою торговлю, то зрозуміємо, чому ті городи у нас, де особливо розвивала ся торговля й осїдали торгові люде, разом з тим ставали центрами воєнними і політичними. Для охорони торговлї в тих трівожних, небезпечних часах доконче треба було воєнної сили, і там де розвивала ся торговля, мусїла розвивати ся й воєнна сила. Без неї не можна було пускати ся в дорогу і дома без її охорони не можна було бути безпечним. На найбільший торговельний центр у нас на Україні в часах по розселенню підіймаєть ся Київ. Він стояв так добре, що в цім збирали ся всі товари, які йшли по Дніпру і головним притокам його Прилети і Десні, що впадають до Днїпра вище Київа. Тодї ж ріки були найважнійшими торговельними дорогами. З оповідань Константина бачимо, як у Київі збирав ся весь годїшнїй торговельний рух Східньої Европи. Отже разом з тим він стає столицею воєнних сил і княжої власти, яка на тих силах опирала ся.
Як се стало ся, про се не дійшло до нас відомостей. До Греків не доходило вістей про те, що діяло ся в глубині Східньої Европи, що наростало десь там у середині українського житя; в наших же сторонах письменство стало розвивати ся геть пізнїйше, коли зникла вже память про ті давнї переміни.
Грецькі письменники VI віку кажуть про наших Антів, що вони не правлять ся одним чоловіком, а загальною радою народньою, вічем. Ті старшини, які виступають між Антами, не мали війска і не мали трівкої й сильної власти. Воєнна наука візантийська, що надпи-суеть ся іменем цісаря Маврикія (писана в другій половині VI в.) каже, що Словени і Анти мають богато начальників (вона їх називає ріксами, словом що в старій мові значило начальника, пана, одного кореня з латинським словом рекс—король). Сї начальники, каже вона— не живуть в згоді між собою і тільки пильна небезпечність, спільна війна може звести їх до купи та дати вдасть котромусь з них, бодай на якийсь час. В старих оповіданнях, зібраних київським літописцем, ми бачимо память про дрібних князів, які були у ріжних племен, але не мали великої ваги, бо не мали війська і оглядали ся у всїм на громаду, на „старців" — старшин визначнїйших родів (таке каже оповіданнє про Мала князя деревського, як він воював ся з київськими князями). Тим не могли вони й противстати київським князям, коли ті завели своє військо, дружину. Чи завели ся у нас ще де в котрімсь племени такі сильнїйші князі, як у Київі, того не знаємо. Арабський письменник Масуді, що писав за кн. Ігоря, в першій половині Х в., згадує про якусь велику й сильну між Словянами державу, що звала ся Валінана; думають, що то мова про Волинян: що у них були сильні князї перед тим, але побороли їх київські; але того не можна сказати напевне, бо й сама ся назва Валінана в ріжних копіях ріжно називаєть ся. Знаємо в наших сторонах напевно таких сильних, воєнних князів тільки в Київі, та й тут можемо тільки здогадувати ся, як і коли вони там завели ся. Бо найдавніиша київська лїтопись писалася тоді, як добре забула ся вже память про тих перших київських князів, і самі найстарші київські літописці оповідали наздогад про те, як настали князі в Київі.
ЧАСТИНА ДРУГА. Житє державне
17. Київські перекази про старовину
Про те як почалося нове житє у Київі — як зявилося тут військо (дружина) і київські князї взяли велику силу та стали підбивати собі сусідні округи і землі, про се ріжно говорили в старій київській громаді, як лїтописцї почали списувати початки Київської, або Руської держави, як її називали. Одні казали, що там де стоїть Київ був колись перевіз через Дніпро і перевозив на нїм чоловік на імя Кий, через те звав ся Київ перевіз, а з того потім став город Київ. Князів у Полян тодї не було, анї дружини і вони богато терпіли від своїх сусідів, Деревлян і иньших; Хозари, що обложили даниною задніпрянські племена, казали й Полянам, щоб платили їм данину. Кияне дали по мечу від кождого „диму" (від хати). Але хозарська старшина була не рада такій дани, бо віщувала з того, що Поляне візьмуть гору над иньшими племенами, і над самими Хозарами, бо Хозари, мовляв, воюють шаблею гострою з одного боку, а полянський меч гострий на обидві сторони.
Иньші історію про Кия, осадника Київа, оповідали инакше. Вони казали, що Кий з братами Щеком і Хоривом поставили перший городок,
