Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

конечності вжиття її на фронті зовнішньої боротьби буде спізнена. Тим актуальнішою стає зате організація внутрішнього фронту шляхом закріплення ладу й порядку на звільненій території власними силами і самостійно хоч рівнобіжно з задержанням ладу і порядку, який переводитиме своїм апаратом на наших землях союзник. Союзник мусить побачити і признати наш організаційний хист і зрозуміти наглядні користі, які він з нашої діяльності може мати»[20] (виділення наше. – Д. Я.). А тепер поставимо собі таке питання: хто в даному контексті є союзником Німеччини – Бандера чи Мельник?

Далі інструкція описує процес організації «органу безпеки на рідних землях» – «Народної Міліції», «організованої на основі самоохорони». Ця міліція мусить посісти місце «зліквідованого революційним порядком і без решти» «цілого апарату безпеки Червоної Москви», але це не значило тотального винищення всіх чекістів. Чому так? А тому, що далі документ формулює наївну як на безкомпромісних борців з московською окупацією, надію: «буде напевно так, що частина з тих, хто є нині в НКВС, прилучаться до революції і стануть її добрими борцями».[21]

У принципі це всі доступні сьогодні програмні напрацювання націоналістів-бандерівців напередодні німецько-радянської війни. Всі, але не всі. В нашому розпорядженні є ще одне документальне свідчення, яке за своїм політичним значенням, як мені видається, перевершує всі вище згадані теоретичні плани революціонерів-націоналістів.

Судіть самі.

Фракція Бендери – Адольфу Гітлеру: пропозиція, від якої неможливо не відмовитися

Фактичний на той час керівник бандерівської фракції, Ріко Ярий (про нього докладно розповім нижче), якій на той період підписувався «полковник ДУН і провідник групи «Південь», перебуваючи в таборі Зауберсдорф, Нідердонау (Нідердонау – це Нижній Дунай у перекладі українською. Сьогодні це комуна в окрузі Баден, що в Нижній Австрії) 22 червня 1941 р. підписав листа фюреру Німеччини. Видається, що згадка в листі про місце його підписання є заздалегідь продуманим психологічним прийомом.

Колишній австрійський підданий, учасник Першої світової війни «нижньодунаєць» за походженням Ярий тим самим нібито «урівнював» позицію – адже він звертався до колишнього австрійського підданого, учасника Першої світової війни, «верхньодунайця» Гітлера.

Текст такий: «Українські націоналісти, яких більшовицька окупація вигнала з їхньої батьківщини, об'єднані у збройних загонах ОУН-ДУН (Дружини Українських Націоналістів), готові спільно зі своїми національно свідомими співвітчизниками… і пліч-о-пліч зі славним німецьким вермахтом боротися за свободу своєї батьківщини і відновлення політичного стану за умовами Брест-Литовського мирного договору».[22]

Згадка про Україну в кордонах 1918 р. – це не самодіяльність Ярого. Це – офіційна позиція ОУН(б), яку його представник Володимир Стахів передав 26 червня 1941 р. до рейхсканцелярїї. В меморандумі йшлося про «відновлення незалежної Української держави в дусі Берест-Литовського мирного договору»[23](виділення наші. – Д. Я.)

А що ж було підписано в Бересті-Литовському за 23 роки перед цим?

Як, ким, де і коли було підписано Брест-Литовську мирову угоду?

Усі таємниці, «темні» та інші «сірі» обставини підписання того документа докладно висвітлено та проаналізовано в одній з наших попередніх розвідок – «Проект „Україна"»: «Таємниця Михайла Грушевського». В межах цього дискурсу нагадаємо хіба основні висновки.

Мирний договір між Українською Народною Республікою та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною було підписано в російському Брест-Литовську в ніч на 27 січня 1918 р.

Українські «представники» підписали німецькомовний варіант договору. Український текст було виготовлено пізніше, він містить різночитання порівняно з варіантом німецьким.

УНР як державу було проголошено після підписання від її імені цієї мирової угоди.

Крім цього договору «дипломатичні» представники ще неіснуючої держави та міністр закордонних справ Австро-Угорщини «окремо підписали таємний протокол про створення українського коронного краю у межах Австро-Угорщини». Протокол мав виразно антипольську спрямованість.

По дорозі до Бреста київська делегація заїхала до Львова, «де таємно отримала від провідних галицьких діячів проект статуту українського коронного краю в Австро-Угорщині».

Кордони між Австро-Угорською монархією та УНР встановлювались по кордону між колишньою Російською імперією та Австро-Угорщиною станом на початок Першої світової війни. Це означало, що Галичина, Закарпаття та Північна Буковина мали залишитися у складі Дунайської монархії. Холмщина та Підляшшя, у свою чергу, мали увійти до складу УНР. У таємному додатку до мирної угоди між УНР і Австро-Угорщиною було зафіксовано поділ Галичини на українську й польську частини та об'єднання Східної Галичини з Буковиною в єдиний «коронний край» Австрійської імперії.

Висновки автора

Офіційна позиція бандерівського угруповання передбачала не створення Української Самостійної Соборної Держави,