Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій - Володимир В'ятрович
Однак відсутність етнічного підґрунтя для експансії не зупиняла радянське керівництво. 9 червня 1940 р. військові ради Київського особливого й Одеського військових округів отримали директиви наркома оборони про приведення військ у бойову готовність. Розгортання завершили до 27 червня 1940 р., після чого було створено Південний фронт і його управління на базі управління Київського особливого військового округу.
До складу Південного фронту увійшли 5-та, 9-та й 12-та армії, які включали 32 стрілецькі, 2 мотострілецькі, 6 кавалерійських дивізій, 11 танкових і 3 повітрянодесантні бригади, 16 корпусних артполків, 16 артполків Резерву головного командування, 4 окремі артдивізіони. Загальна чисельність військ була доведена до 637 149 бійців і командирів, на озброєнні яких було 8899 гармат і мінометів, 2457 танків і 2262 літаки, 28 000 автомобілів. Окрім цього, було створене Оперативне об’єднання Чорноморського флоту, яке мало захопити гирло річки Дунай.
Румунське угруповання на радянському кордоні складалося з 20 піхотних, 3 кавалерійських і 2 гірсько-піхотних бригад. Загальна чисельність румунських військ (об’єднаних у 1-шу групу армій) становила 450 000 осіб.
26 червня 1940 р. В. Молотов вручив румунському послові в Москві Г. Давидеску ноту ультимативного характеру з вимогою передати Радянському Союзу Бессарабію та Північну Буковину, «населення якої у своїй переважній більшості пов’язане з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови та національного складу», а також «відшкодувати ті величезні збитки, яких було завдано Радянському Союзу та населенню Бессарабії 22-річним пануванням Румунії в Бессарабії». Отримавши ноту, румунське керівництво оголосило мобілізацію й водночас спішно зондувало дипломатичними каналами позиції Німеччини, Італії, Греції, Туреччини та Югославії. Однак, не знайшовши потрібної підтримки й намагаючись уникнути тяжких наслідків, зокрема воєнних дій, Румунія була вимушена погодитися з умовами евакуації, зазначеними в радянській ноті.
Увечері 26 червня 1940 р. Г. Давидеску передав В. Молотову відповідь радянському уряду, у якій Бухарест погодився здійснити «евакуацію» своїх військ та установ за лінію нового можливого розмежування. Цей процес мав розпочатися о 14.00 28 червня й тривати до 14.00 3 липня 1940 р.
28 червня 1940 р. о 14.00 радянські війська перетнули Дністер і вступили на територію Бессарабії та північної частини Буковини. Румунські частини одержали наказ організовано відступити. При цьому мали місце грубі порушення умов передачі територій. Були випадки роззброєння румунських військових. Відбувалися збройні сутички, які призводили до жертв з обох боків. Вороже ставлення до себе відчували й червоноармійці, зустрічаючи на шляху мінні поля, протитанкові загородження, траншеї та заміновані або демонтовані залізниці й мости.
З липня 1940 р. о 14.00 новий кордон між СРСР і Румунією було закрито. Усі, хто не встиг евакуюватися, втрачали таку можливість. Румунських вояків, які не змогли перетнути річку Прут, вважали військовополоненими. 7400 службовців румунської армії опинилися в таборах для військовополонених, створених у Снятині, Кам’янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Рибниці, Тирасполі, Овідіополі. Червона армія захопила 52 704 гвинтівки, 4480 пістолетів, понад 14 000 000 набоїв, 54 309 ручних гранат, 18 419 мін, 59 автомобілів.
Одразу ж після вступу Червоної армії на територію Бессарабії та північної частини Буковини почав працювати величезний пропагандистський апарат. У ці дні серед населення та солдатів поширювали у великій кількості газети й спеціальну літературу, на вулицях і будинках розвішували плакати та лозунги. Метою було викликати в бессарабців і буковинців «гарячу любов до визволителів та почуття довіри до рад». Подібна пропаганда часто знаходила сприятливий ґрунт. Відверта антиукраїнська політика, яку провадив румунський уряд у міжвоєнні роки, призвела до антипатії, а подекуди ненависті до нього з боку українського населення, яке часто перебувало в полоні ілюзій щодо життя в СРСР, тому сприймало Червону армію як рятівника від румунського терору.
До 3 липня 1940 р. радянські війська зайняли рубежі на новому радянсько-румунському кордоні. Територія СРСР зросла на 50 762 км2, а кількість населення збільшилася на 3 076 000 осіб. Під час «румунського походу» загинуло 32 червоноармійці, 116 дістали поранення або травми, було втрачено десятки одиниць бронетехніки, автомашин і літаків. У Червоній армії яскраво проявилося невдоволення радянською зовнішньою політикою, яке реалізувалося в дезертирстві (234 випадки) та непокорі командирам (51 випадок).
2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР ухвалила рішення про включення Бессарабії та Північної Буковини до складу УРСР. 7 серпня Президія Верховної Ради УРСР, виконуючи рішення союзного парламенту, утворила в складі УРСР Чернівецьку область, яка охоплювала територію колишнього Чернівецького й частини Хотинського повіту. З шести повітів Бессарабії та частини українського Придністров’я (на території якого з 1924 р. існувала Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка в складі УРСР) було створено Молдавську РСР із центром у Кишиневі. 7 грудня 1940 р. на базі Ізмаїльського та Акерманського повітів було створено окрему Ізмаїльську область УРСР. На партійну та адміністративну роботу до регіону було скеровано 4970 функціонерів із території СРСР.
Одразу ж після приєднання на нових землях розпочалася форсована радянізація. З краю до Румунії переселилося близько 200 000 румунів, які не бажали залишатися на території СРСР. До Німеччини виїхало майже 150 000 бессарабських і буковинських німців. Поміщицька земля була конфіскована й передана в користування найбіднішим селянським господарствам, однак лише на декілька місяців, бо з кінця 1940 р. у регіоні почалася масова колективізація. Під «робітничий контроль» було передано націоналізовані промислові підприємства й банківські установи. Румунський лей обмінювали на радянські карбованці у співвідношенні 40:1, що остаточно розорило й без того незаможне населення. У регіоні ліквідували всі українські товариства, закрили популярну україномовну газету «Час»; освіта й наука були підпорядковані присланим зі Сходу фахівцям. В усіх робітничих і навчальних колективах форсовано почали створювати комсомольські й компартійні структури.
В епіцентрі конфлікту: Україна в німецько-радянській війні 1941 — 1945 рр.
(Іван Патриляк)
Німеччина та СРСР напередодні відкритого збройного протистояння (жовтень 1939 р. — червень 1941 р.)
Союзницькі відносини, між гітлерівською Німеччиною та СРСР, започатковані пактом про ненапад від 23
