Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
У перші місяці революції на польські громадські кола найбільший морально-політичний вплив мала Центральна Рада Народова, яка налагодила співпрацю з новоствореними з наданням конституційних свобод товариствами: приватних службовців, громадян усіх ремесел, підмайстрів та ін., які делегували до її складу своїх представників. Рада утворила філії на місцях, які, перебуваючи під впливом шляхти, надавали їй матеріальну допомогу. Друкованим органом Ради стала «Gazeta Narodowa», яка виходила від 19 квітня 1848 р. (спочатку під назвою «Rada Narodowa») за редакцією Я. Добжанського і стала найпопулярнішим польським часописом.
Центральна Рада Народова намагалася виражати інтереси різних, переважно середніх, верств польського населення й згуртовувати їх до праці на національній ниві в ім’я відродження власної державності. У численних відозвах вона проповідувала гасла національного і класового солідаризму. На засіданнях обговорювала проблеми винагороди за скасування панщини, створення наукового товариства. У петиціях домагалася запровадження польськомовних написів на установах та назв міських площ і вулиць. Організувала численні національно-релігійні маніфестації: траурні богослужіння за полеглих віденських (21 березня, 29 травня) і краківських (26 травня) повстанців, за страчених повстанців 1846 р. Т. Вісьнєвського і Ю. Капусцінського (31 липня), похорон учасника Краківського повстання О. Морґенбессера (24 травня), урочисте прийняття прибулих з Франції польських політичних емігрантів (29 квітня, 10 травня), вітання прибулого із-за кордону генерала Ю. Дверніцького (5–7 вересня) з приуроченим до цієї події переглядом національної гвардії на площі Св. Юра і виконання оркестром гімну «Jeszcze Polska nie zginęła», богослужіння і врочистості з нагоди 165-ї річниці перемоги Яна Собеського над турками під Віднем (16 вересня).
21 жовтня 1848 р. влаштовано доброчинний концерт на користь фонду допомоги політичним емігрантам в міському театрі Скарбека, прикрашеному зображенням польського орла. 24 жовтня 1848 р. Рада звернулася з відозвою до населення повсталого Відня, заохочуючи його до продовження боротьби з монархічною владою за свободу і демократію. Крім патріотичних маніфестацій у Львові поширювалися так звані «котячі музики» — галасливі зборища з вибиванням вікон під будинками небажаних у місті представників бюрократії та інших одіозних осіб.
Центральна Рада Народова підтримувала контакти з прибулим до Львова керівником Централізації Демократичного товариства В. Гельтманом, славнозвісним генералом Ю. Бемом та підполковником колишнього польського війська А. Пйотровським, проте їхніх повстанських планів не підтримала, вважаючи їх авантюрними. Так само не підтримала Рада і колишнього польського офіцера, члена Демократичного товариства і Об’єднання польської еміграції, начебто угорського емісара Л. Ванського та групи львівських угрофілів у їхніх спробах навербувати у Львові легіон добровольців на підтримку повсталої Угорщини, а для з’ясування реальної ситуації надіслала до Пешту спеціальні делегації.
20 травня Раду відвідав агент Французької республіки Ш. Дідьє, для якого та для німецького парламенту в Франкфурті вона виготовила спеціальний меморандум щодо польської справи. До Франкфурту Рада вислала спостерігачів з повноваженнями відстоювати польські національні інтереси та вживати заходів для вирішення польського питання — здобуття національно-територіальної автономії як кроку до відродження цілої і незалежної Польщі.
Представник Ради виїздив також у травні 1848 р. до Вроцлава для участі у з’їзді польських політиків з різних регіонів Польщі з метою згуртування патріотичних сил на засадах легальності та узгодження вимог національних реформ й поєднання зусиль для досягнення кінцевої мети — незалежності Польщі, який однак, закінчився безрезультатно.
Центральна Рада Народова опікувалася національною гвардією, яку до серпня 1848 р. очолював генерал Ю. Залуський, а згодом малопопулярний полковник Р. Вибрановський. Демократи вважали національну гвардію зародком польського війська (її однострій становив традиційний темносиній одяг з амарантом та рогатівка з орликом), а консерватори — сторожею безпеки перед селянами та міщанами. Надавалася допомога також молоді, яка прибувала з Королівства Польського, бажаючи взяти участь у формуванні польського війська.
У складі національної гвардії діяв Академічний легіон, який перебував під впливом радикально налаштованих емігрантів. Він ініціював політичні зібрання, які активізували патріотичні настрої поляків. Друкованим органом національної гвардії став часопис «Dziennik Narodowy».
Влітку 1848 р. ЦРН взяла активну участь у виборах до віденського парламенту, забезпечивши обрання депутатами від Львова дідича Л. Борковського, адвоката М. Дилевського, доктора прав Ф. Зємялковського, в Любачівському окрузі — доктора прав Ф. Смольки, в Яворівському — доктора прав К. Вінковського. Представники ЦРН у парламенті належали до «лівиці». Ф. Смольку у жовтні 1848 р. обрано президентом рейхстагу. ЦРН також делегувала до Відня львівського радикала Ю. Ґосляра для агітаційної діяльності на її користь серед селянських депутатів. Там він став учасником антиурядового повстання як офіцер польського легіону і ад’ютант генерала Бема.
На початку серпня 1848 р. край охопила епідемія холери, однак заходи місцевої влади щодо захисту населення виявилися малоефективними. До кінця вересня 1848 р. на холеру лише у Львові захворіло 843 особи, з яких 371 померла.
У вересні 1848 р. Центральна Рада Народова відіграла вирішальну роль в організації виборів міської управи Львова — Міського виділу, повноваження якого припинилися ще в травні 1848 р. Під її впливом президентом Міського виділу обрано її представника адвоката М. Ґноїнського, одним із заступників — члена Ради князя Л. Сапєгу й чимало представників Ради увійшло до 60-особового складу управи. Розкритикувавши надто забюрократизований статут, рада своєю ухвалою зобов’язала новообрану управу опрацювати проект нового міського статуту, який забезпечив би реальну участь широкого кола міщан у самоврядуванні.
Опозицію Центральній Раді Народовій творило засноване у червні 1848 р. консервативне Товариство дідичів (Stowarzyszenie Ziemiańskie), яке вважало її самозваним органом. Його часопис «Polska» своїми різкими випадами проти демократичних засад спровокував перший у Львові політичний страйк — відмову від складання газети в друкарні Піллера у вересні 1848 р. Рада, вважаючи діяльність
