Споконвічна земля - Володимир Броніславович Бєлінський

А далі, за тією ж Великою Радянською Енциклопедією, «Постепенно г(унны) исчезают как народ…»[25, т. 7, с. 450].

Що цікаво: абсолютно така сама доля, за тією Енциклопедією, спіткала: скіфів, сарматів, готів, остготів, вестготів тощо.

Що ж відбулося насправді у Скіфо–Сарматській державі наприкінці V — на початку VI століття нової ери? Хоча зрозуміло, що війну з давнім Римом та новою Візантійською імперією вела вся Скіфо–Сарматська держава, але головний тягар війни все ж припав на долю гетських племен, які, практично, були знищені, а ті, що вціліли, — залучені до своїх одноплемінників. Дуже важкі втрати у тих постійних війнах зазнали сарматські племена.

На арену Скіфсько–Сарматської держави в кінці V — на початку VI століття виходить «анто–венедсько–склавинський» союз слов’янських племен. Отож:

6. Анти (VI ст. н. е.).

Такий шлях пройшла скіфська держава за 2 тисячі років свого існування: з 1500 року до н. е. — 600 року н. е. Саме на базі цієї держави (територія, племена, закони, мова, звичаї тощо) повстала давня Київська держава — Русь (Україна).

Послухаємо, що говорить Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) про антів:

«Анты [греч(еское) Антаі], название вост(очно)–слав(янских) племен.., применявшееся визант(ийскими) писателями 6–7 вв. впервые встречается в керченской надписи 3 в. н. э… А(нты) занимали зону лесостепи между Днестром и Днепром и к востоку от Днепра. Они знали пашенное земледелие, оседлое скотоводство, отделившееся уже от с(ельского) х(озяйст)ва, ремесло, добычу и обработку железа, высокоразвитое гончарство, ювелирное ремесло, обработку камня, кости, ткачество и т. д… Для антского общества была характерна сел(ьская) община. Археологам известны остатки обширных поселений А(нтов), состоявших из ряда отд(ельных) домохозяйств, ремесл(енных) мастерских… в 3–4 вв. у А(нтов) складывается гос(ударст) во. В письм(енных) источниках 6–7 вв. упоминаются политич(еские) деятели А(нтов): цари — Бойс, Ардагаст, Пирагаст; вельможи — Идарий, Келагаст; полководцы — Хильбудий, Доброгаст; дипломат Межамир и др. Полагают, что имя Божа было известно автору “Слова о полку Игореве…” С начала 6 в. А(нты) вместе с родственными им склавинами вели наступление на балканские владения Византии… Во время войны 550–551 часть А(нтов) и склавинов осталась на Балканах… Имя А(нты) в начале 7 в. перестало упоминаться в письм(енных) источниках. Место А(нтов) заняло новое объединение — Русь, ядро к(ото)рого совпадало с наиболее развитыми землями А(нтов)» [25, т. 2, с. 111–112].

Як бачимо, слов’янські племена, які Візантійська імперія іменувала Антами, мешкали на теренах сучасної України ще у III столітті нової ери. І, звичайно, вони були місцевими племенами Скіфської держави, бо пройти із заходу, чи півночі, щоби бути зафіксованими у Керчі (Боспорське царство) у III столітті, вони не могли. Скіфи винищили б прийшлих чужинців.

А нам імперська історична наука та її українські «прихильники Седова» досі «співають пісень» про прийшлий у V–VI століттях слов’янський народ на корінні землі України.

Ще цікавіше Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) писала про Венедів. Хоча поруч вкидала до тексту відверті фальшивки та «доважки брехні». Зрозуміло, всі ті фальшивки вносилися до тексту, щоби звеличити московитів та приписати їх до слов’ян. Отож послухаємо ВРЕ: «Венеды, древнейшее наименование слав(янских) племен… Название “В(енеды)” встречается с 1 в. н. э. Они жили,… согласно Пейтингеровым таблицам, — к С(еверу) от Карпат и на Ниж(нем) Дунае. Плиний Старший, Тацит с нек(ото)рыми колебаниями причисляли В(енедов) к сарматам,… историк Иордан (6 в.) отнес их к славянам» [25, т. 4, с. 495].

ВРЕ без будь–яких заперечень відносить Венедів до І століття нової ери. А давні історики Пліній Старший і Таціт, які самі жили у І столітті (перший — у 23–79 роках, а другий — у 58–117 роках) поєднували Венедів із Сарматами, тому що і перші, і другі входили до однієї держави. Гетський історик Йордан, який жив у шостому столітті, коли уже існував «союз слов’янських племен», а слов’яни виособилися в окрему державу, відніс Венедів до слов’янських племен. Тобто, він у VI столітті знав краще ситуацію.

Слід зауважити, що багато сучасних істориків до давньої прослав’янської культури (антсько–венедської) відносять десятки археологічних культур, серед них: Зарубинецьку, Волино–Подільську, Черняхівську, Київську, Етулійську та інші. «На теренах України і в найближчому довкіллі (в науковій літературі воно названо римським) існувало більше як десять таких етнокультурних (українських. — В. Б.) утворень» [27, с. 183].

Говорити про прийшлий український народ у V–VI століттях на терени України — є справою марною.

Входячи 2 тисячі років до союзу скіфських племен, праукраїнські слов’янські племена закономірно успадкували владу у Скіфо–Сарматської держави і стали спадкоємцями античної Скіфії. Тому українську державність слід вести із 1500 року до нової ери по лінії: Скіфія — Сарматія — Русь — Велике Галицько–Волинське Князівство.

Аби у читачів не виникало сумніву, що праслов’янські племена брали активну участь у житті Скіфської держави, згадаємо дещо із розповіді Геродота про похід Перського царя Дарія на Скіфію у 512 році до н. е.

Слід пам’ятати: «Готуючись до походу на Скіфію, перський правитель Дарій розіслав гінців із своїм наказом у всі країни, над якими була його влада. Кожна країна мала приготувати і вислати до нього певну кількість війська, кораблів та робітників для різних будов» [55, с. 46].

Були побудовані два стратегічно–важливі мости через Босфор і Дунай, які дозволили армії Дарія переправитися спочатку на терени сучасних держав Болгарії та Румунії, де Дарій зустрів сильний опір задунайських гетів.

Послухаємо:

«…Гети… вчинили дуже активний і сильний опір персам. За це Дарій взяв усіх вояків–гетів у рабство. Гети вірять, що їх плем’я ніколи не вмре» [55, с. 49].

Переправивши армію через річку Дунай, десь в районі сучасного румунського міста Ісакча, Дарій наказав будівельникам–іонійцям:

«Мужі Йонії, мій наказ про розбирання мосту відміняю, візьміть цей пасок (на якому було нав’язано 60 вузлів. — В. Б.) і щодня розв’язуйте по одному вузлові, починаючи від дня, коли я піду в похід. Якщо я не повернуся до того дня, як ви розв’яжете останній вузол, тоді ви будете вільні і можете вирушити кораблями додому. А зараз припиніть розбирати міст, добудуйте те, що розібрали та стережіть його з великою пильністю, щоб він був повністю справним, і це буде найбільшою вашою службою мені» [55, с. 51].

Скіфи мали достатньо часу, щоби підготуватися до зустрічі з ворогом. «Царських Скіфів повідомили, що Дарій вторгся на землю Скіфії. Вони зібрали Раду царів та… (керівників. — В. Б.) усіх скіфських племен… На тій Раді були присутні царі та провідники від агатирсів, таврів, неврів, андрофалів, меланхленів, гелонів, будинів та сарматів…

Загальна Рада довго думала,… але одностайного рішення