Наречений для Саламандри - Анітка Санніфео

Дорога зайняла не більше п’ятнадцяти хвилин, коли я побачила під нами величезне озеро, над яким здіймалася пара.

– Прибули, – знову почула голос Андріса.

– Це воно? Тепле озеро?

– Ага, а он й твій Тайпан. – Я не бачила куди саме показав дракон, але вже за кілька хвилин ми торкнулися землі.

– Порядок? Запаморочення немає? – уточнив Андріс.

– Все гаразд. Дякую.

– От й чудово. Я вас залишу. Вранці за вами прибуде повозка.

– Вранці? – здивувалася я.

– Повір, я знаю, про що говорю. Біжи. Він чекає на тебе.

Лише зараз я помітила на березі озера Тайпана. Чоловік нервово ходив туди-сюди, не наважуючись наблизитися до майданчика, де ми приземлилися.

– Дякую, кивнула я, обійнявши дракона за шию та кинулася до коханого.

– Тайпане! – вигукнула я, вже за мить опинившись в таких гарячих та рідних обіймах. – Я скучила.

– І я скучив, моя маленька ящірко.