Наречений для Саламандри - Анітка Санніфео
Праворуч від нас розмістився вже накритий до частування стіл. Схоже, тут дійсно чекали на гостей.
– Сідайте, – запросила нас господарка дому. – Розкажіть, як там справи? Давненько я не була за межами цього лісу. Що нового у великому місті?
– Все добре, люба, все добре. Життя йде своїм ходом, – кивнула бабуся, а мені раптом стало сумно. Це ж виходить, що бідолашна дівчина й справді відлюдниця!
– Мабуть, вам дуже сумно тут, – подивилася на неї. Єсенія виглядала лише на кілька років старшою за мене.
– Насправді, на цьому перехресті дуже цікаво, – посміхнулася вона. – Але я не одразу прийняла цей будинок.
– Розкажете? – із цікавістю втупилася в неї.
– Авжеж, розкажу, – Єсенія розлила по чашках гарячий чай, поставила на стіл вазочку із східними солодощами та вмостилася на стільці навпроти мене, почавши розповідь.
