Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

— Тихо, кохана, не пручайся. Бо закину зараз через плече і покараю у спальні.
Що? Що він зараз сказав? Кохана? Чи почулося?
— Ану повтори! — видихаю йому у губи, — Як ти мене назвав?
Мої очі широко розплющені, я забуваю як дихати. Чекаю.
Він якось дивно дивиться на мене.
— Тобі не почулося, — час сповільнюється. Або ні. Це я так сприймаю цей момент, немов у сповільненій зйомці. Дивлюся, як рухаються його губи, промовляючи ці солодкі слова, — Кохаю тебе!
Земля зупиняється, перестає обертатися. А я боюся навіть дихати.
— Можеш не вірити, але така правда. Мені від тебе зносить дах! Моя. Неймовірна. Спокуса, — він напружений, чекає, застиг. Отже не дурить..?