Їхня кохана лялька - Алекса Адлер

− І що ж це? – я навіть голову підвела зацікавлено.

− Втрата контролю, − похмуро посміхнувся Са-ард.

− Через що? – перехопило в мене подих.

− Через тебе, Ж-шеню. Найбільшою мірою через тебе.

Навіть моє біосинтезоїдне серце від цього зізнання почало тремтіти. Хоча… Са-ард цілком міг мати на увазі зовсім не те, що мені хотілося почути. Ця неприємна у своїй розсудливості думка вихором промайнула в моїй голові. Але трепет нікуди не зник.

Я більше нічого не стала питати. Може тому, що відчула – більшого не почую. А може, причиною став страх, що своєю новою відповіддю він розвіє це солодке почуття безглуздої надії.

Посидівши ще кілька хвилин, ми разом лягли спати. Шоа-дар вже пішов на свою зміну в кімнаті управління.

− Спи. Тобі сьогодні більше нічого не насниться, – погладив мене по голові змій старший, пригортаючи у свої обійми.