Одна ніч - Ясміна Лав

-Можеш увійти.- з самої темряви до мене долинає голос.
Трохи грубий, але тихий.

По шкірі біжать мурашки і я намагаюся не тремтіти від страху, коли підходжу ближче. Через пару секунд очі звикають до темряви, і я бачу силует. 
Чоловік сидить у кріслі біля вікна. Він так і там сидітиме?
Бісить те, що він тягне. Ми знаємо для чого я тут. То навіщо він мучить мене?

-Говори.
-Я згодна.
-Згодна на що? 
Боже мій, навіщо він змушує повторювати це?

-Я згодна на одну ніч. І... ви мені за неї заплатите.
-Скільки?
-Двісті тисяч доларів.

Він мовчить, і моє серце починає битися як шалене. А може, він передумав? 
Ні, ні. Він не міг. 
Здається, від хвилювання навіть ноги почали підкошуватися.

-Того разу ми не встигли познайомитися. Артур. І давай одразу на ти. 
У відповідь я просто киваю головою. Зрозуміло, що він і так знає, як мене звати.

-Тобі личить ця сукня.
Я намагаюся вникнути в сенс слів і чомусь мені ставає смішно ...

-Я сказав щось смішне? - він не злий ... швидше вже здивований ...
-Ні, що ви ... Я .... - опускаю голову і щоки відразу червоніють.

-Роздягайся....